Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Завершується знаменита книга рядком-нагадуванням про те, що «чим ближче до Сонця, тим ближче до істини».
Вікова народна мудрість, етична мораль з давніх— давен закликають шанобливо ставитись до Сонця — гріх превеликий його ганити, паплюжити, кара небесна (і людська теж) чекає на таких святотатців! Недарма ж ще в давні часи було створено легенду на тему, що буває з тими невігласами, які не шанують Сонце.
В українських степах ще й досі де-де стоять т. зв. кам’яні баби, стародавні статуї, що ставилися в кочових народів на могилах і були пов’язані з культом предків.
Так ось за українськими переданнями кам’яні баби буцімто були колись людьми. Та не якимись там, а — велетнями. Кажуть, то був превеликий народ і жив він ще до створення сонця. Звичайно ж, у пітьмі, що тоді була не тільки вночі, а й удень. (А втім, що таке день, ті люди не знали, бо його тоді не було).
А живучи в мороці, люди якось до нього звикли. Та так, що коли послав Господь сонце, стали ходити на могили і плювати на сонце яснеє. Що з них, людей пітьми, візьмеш! Хоч і велетні, а ума в них було небагато. Господь розгнівався і прокляв їх. З того часу вони почали зменшуватися, зменшуватися та й закам’яніли…
— Ось так буде з кожним, хто не шанує сонце, — додавав оповідач[21].
Існує й інший варіант цієї пригоди. Кам’яні баби були колись живими. Якось влітку жінки жали в степу хліб, а якраз у той день мінялося (???) сонце. І дуже довго мінялося, тож перебило жінкам роботу — показалося уже перед самим вечором. Жінки й давай на нього плювати та лаяти його: «Через тебе ми стільки часу втеряли!..»
От за те вони посліпли й покам’яніли…
«Якщо в тебе запитано буде: що корисніше, Сонце чи Місяць? — наставляв ще Козьма Прутков у своєму дусі й стилі, — відповідай: Місяць. Адже Сонце світить удень, коли й без того світло, а Місяць — уночі».
Отож, Сонце, «яке світить удень, коли й без нього світло». Для нас воно ніжне сонечко, любе— миле, гарне— чарівне, у вчених — найближча до Землі зоря. Себто розжарена плазмова куля, центральне тіло Сонячної системи, всього лише жовтий карлик спектрального класу G2[22].
Відстань до Сонця з Землі змінюється від 147,1 млн. км (січень) до 152,1 млн. км (липень), становить в середньому 149,6 млн. км (заокруглюючи, кажуть — 150 млн. км). Радіус Сонця (воно бачиться нам завбільшки з ситечко) у 109 разів більший за радіус Землі.
Обертається навколо власної осі. Є основним джерелом тепла і світла для Землі, забезпечує погодні і кліматичні процеси, життєдіяльність тварин і рослин…
Ну і так далі — різних даних з життя нашого жовтого карлика, званого богом, набереться пребагацько — чи не на добру книгу!
Жовтий… гм-гм… карлик.
Це в науковців-сонцевиків (астрофізики, які займаються дослідженням Сонця і проблем, пов’язаних з його вивченням, звуться так поетично, сонцевики, на відміну від зірковиків, себто астрофізиків, які займаються зорями), а ось у решти землян Сонце — бог.
Як подумаєш то й справедливо.
ГНІВ НЕМЕЗІДИ:
І ЗОРІ ПАДАТИМУТЬ З НЕБА,
І НЕБО ЗГОРНЕТЬСЯ, ЯК СУВІЙ
Що кричала автору його читачка пані Євгенія. Про загиблі зорі, світло од яких все ще летить до Землі. Гігантський ядерний казан над нашими головами. І з’явилася зірка-«гостя». Як живуть і помирають зірки. «Корови Гаурі». «Страшний суд», або Пророцтво Ісуса Христа про кінець світу. «На щастя у нас ще є приблизно 5 мільярдів років до того, як це станеться». Червоні гіганти і білі карлики. Всесвітнє пекло. Горітимуть гори і доли. А потім настане вічна зима і чорне небо з тліючою жаринкою карлика…
21
…Один молодик на ймення Наркіс забаг побачити землю такою, якою її бачать птахи. От піднявся він високо в гори і глянув на свій аул. Все внизу було дрібним і розмитим. Але орел ширяв ще вище і тоді Наркіс вирішив піднятися туди, де здіймався засніжений пік. Тепер хмари пливли біля його ніг і затуляли все, що зосталося внизу.
— Що ж бачать птахи? — вигукнув юнак, глянув на сонце з погордою: — Та воно і над горами таке ж мале, як і над землею.
І в ту ж мить осліп. Надто сліпучим і спопеляючим було Його проміння…
22
Колір зорі визначається температурою її поверхні. Найгарячіші зірки світяться біло-голубим світлом, а найхолодніші — оранжево-червоним. В залежності від температури, астрономи ділять зірки на сім класів, що звуться спектральними класами. Найгарячішівідносяться до класу О, потім ідуть В, А, F, G, К і найхолодніші — М. Наше Сонце належить до спектрального класу G, отже, воно не таке вже й гаряче.
Та частина електромагнітного спектра, що її бачить людське око і яку ми називаємо світлом, зосереджена в основному між довжиною хвиль 380 і 760 ммк. Використовуючи досить інтенсивні штучні джерела, можна дещо розширити межі людського зору до 310 і 1050 ммк. В середині цих значень, але головним чином в межах довжини хвиль між 380 і 760 ммк, знаходиться також діапазон зору інших тварин, чуттєвість рослин до світла, орієнтація рухів тварин і, що важливо, фотосинтез усіх типів.