Ґоморра

Я часто проїздив на своєму мопеді крізь цю зону напруження. В Секондільяно мене зазвичай обшукували разів по десять на день. Якби я мав при собі всього-на-всього складаний ножик, то і той, мабуть, проковтнув би від страху. Спочатку мене зупиняла поліція, потім карабінери, інколи — фінансова поліція, а опісля — люди Ді Лауро та вартові «іспанців». І всі — з однаковим владним виглядом, однаковими механічними жестами та однаковими фразами. Правоохоронці вдивлялися в моє водійське посвідчення, потім обшукували мене, а вартові мафії спочатку обшукували, а потім ставили безліч запитань, прислухаючись до найменших зачіпок та «скануючи» брехню. У розпал конфлікту вартові обшукували кожного, встромляли голови в кожне авто, звіряючи з каталогом пам’яті кожне обличчя, перевіряли, чи не озброєний ти. Спочатку приїздили мопеди, пронизуючи тебе наскрізь своїм вищанням, потім з’являлися мотоциклісти і, нарешті, автомобілі.

Санітари «швидкої допомоги» писали скаргу за скаргою: перш ніж надати комусь допомогу — кому завгодно, не тільки людям з вогнепальними ранами, а й, наприклад, маленькій бабці, що зламала ногу, чи жертві серцевого нападу, — їм доводилося виходити з фургона, зазнавати обшуку, щоб вартові пересвідчилися, що перед ними — справжня «швидка допомога», а не авто зі схованою зброєю, кілерами чи втікачами. На війні між кланами Каморри не буває Червоного Хреста, його не визнають сторони конфлікту; не підписували вони і Женевської конвенції. Вразливими є навіть непозначені авто, в яких їздять карабінери. Коли якихось поліцейських у цивільному переплутали з конкурентами, їхню машину обстріляли, поранивши кількох людей. Кілька днів по тому в казармах з’явився якийсь хлопчина з маленькою валізкою, де лежала його спідня білизна. Він точно знав, що робити під час арешту. Він негайно у всьому зізнався, можливо, через те, що покарання від своїх за стрілянину по карабінерах було б набагато суворішим за тюрму. Або, скоріш за все, клан, пообіцявши належну винагороду та оплату послуг адвоката, змусив його здатися, щоб уникнути початку особистої ворожнечі між людьми в уніформі та каморристами. Опинившись в казармі, хлопець без вагання заявив: «Мені здалося, що то — «іспанці», тому я й вистрелив».