Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— І скільки ж приблизно людей цим охоплено, якщо взяти в цілому?
— Можна виходити з того, що в кожному конкретному випадку так чи інакше жертвами сексуального рабства стає близько сотні дівчат. Звідси витікає, що загальний обіг, якщо взяти всю Швецію в цілому, становить приблизно півтора мільйона крон, тобто на рік близько ста мільйонів крон. Йдеться тільки про дівчат, втягнутих в постачання секс-послуг.
— Суща дрібниця!
— Справді дрібниця. Але для того, щоб отримати цей порівняно скромний прибуток, над сотнею дівчат чинять наругу. Мене це просто розлючує.
— Щось ти не схожа на неупередженого дослідника. Але якщо на одну дівчину припадає три бандити, це означає, що на ці гроші живуть п’ятсот чоловік.
— Насправді їх, очевидно, менше. Я б сказала, що їх чоловік триста.
— Не така вже, здавалося б, нерозв’язна проблема, — зауважила Еріка.
— Ми приймаємо закони, б’ємо на сполох у засобах масової інформації, але майже ніхто жодного разу не поговорив з повією з країн Східного блоку і не має уявлення про те, як вона живе.
— І як же все відбувається? Я маю на увазі — на практиці. Адже, напевно, дуже важко вивезти з Таллінна шістнадцятилітню дівчину так, щоб ніхто цього не помітив. І що відбувається, коли вона приїжджає сюди? — спитав Мікаель.
— Коли я починала дослідження, я думала, що йдеться про якусь строго організовану діяльність, що цим зайнята якась мафіозна структура, яка більш-менш продуманим способом провозить дівчину через кордон.
— А насправді це не так?
— Процес у цілому й справді відбувається організовано, але поступово я розібралася, що беруть участь у ньому в основному багато дрібних, ніяк не організованих банд. Забудьте про костюми від Армані і спортивні автомобілі! Середня банда складається з двох-трьох людей, половина з них росіяни або прибалти, половина — шведи. Портрет ватажка: йому сорок років, він сидить у майці, п’є пиво і колупає пупок. Він не здобув ніякої освіти і деякою мірою може вважатися соціально неповноцінною особою, все життя у нього були якісь проблеми.
— Вельми романтично!
— На жінку він дивиться з позицій кам’яного віку. Він часто б’ється і напивається і дасть у морду тому, хто скаже йому всупереч хоч слово. Порядок у банді тримається на кулаках, і підлеглі часто його бояться.
Через десять днів до квартири Лісбет привезли куплені нею меблі. Два дужих хлопці з фірми «ІКЕА» потисли руку білявій Ірене Нессер, та, нітрохи не бентежачись, шпарила норвезькою. Привітавшись, вони по частинах переправили меблі нагору за допомогою маломісткого ліфта і цілий день складали столи, шафи та ліжка. Вони працювали дуже вправно і, судячи з усього, проробляли все це не вперше. Ірене Нессер сходила до супермаркету «Сьодерхалларна», купила там грецької готової їжі і покликала робітників до столу.
Хлопці з «ІКЕА» справилися до п’ятої години. Зачинивши за ними двері, Лісбет Саландер зняла парик і стала повільно походжати квартирою, гадаючи, чи приживеться вона в новій обстановці. Кухонний стіл мав такий елегантний вигляд, що здавався ніби чужим. Кімната поряд з кухнею, з двома входами — одним з холу й іншим з кухні, — тепер стала її новою вітальнею з сучасним диваном і м’якими кріслами навколо кавового столу, який стояв ближчим до вікна. Спальня їй сподобалася: вона обережно сіла на краєчок ліжка і спробувала рукою матрац.
Заглянувши до кабінету з видом на море, вона сказала собі: «Єс! Це чудово. Тут мені добре працюватиметься».
Над чим вона працюватиме, Лісбет ще напевно не знала. Критично оглянувши меблі, вона відчула деякий сумнів, але врешті-решт вирішила: «Гаразд, поживемо — побачимо, що з цього вийде».
Решту вечора Лісбет провела, розпаковуючи і розбираючи своє майно. Вона розклала в шифоньєрі рушники, простирадла, скатертини і серветки, вийняла з мішків і розвісила в одежній шафі новий одяг. Хоча покупок була ціла гора, шафа не заповнилась і наполовину. Лампи і кухонне начиння — каструльки, сервізи і столові набори — Лісбет теж розставила по місцях.
Окинувши критичним поглядом голі стіни, вона подумала, що треба було купити постери, або картини, або ще щось подібне. У нормальних людей заведено, щоб на стінах висіли такі штучки. Не завадив би й горщик з квітами.
Потім вона відкрила картонні коробки зі своїми речами, привезеними із старої квартири на Лундаґатан, і розмістила в шафах книжки, журнали, кліпи і записи старих розслідувань, які, мабуть, краще було викинути. За одним заходом вона широким жестом викинула зношені майки і продірявлені панчохи. Раптом їй потрапив під руку фалоімітатор, визивний подарунок на день народження від Міммі, що так і лежав нерозпакованим у магазинній коробці, і вона скривила губи в посмішці. Лісбет геть забула про його існування і жодного разу так і не випробувала. Вирішивши, що виправить цю помилку, вона поставила фалоімітатор на комод біля ліжка.