Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
З часу запровадження закону він усього кілька разів давав підстави для судового процесу. Вперше це сталося в травні дві тисячі третього року, коли розглядалася справа щодо звинувачення однієї божевільної бандерші, яка зробила собі операцію із зміни статі. І звичайно ж, її було виправдано.
— Стривай, мені здавалося, що її визнали винною?
— Засудили за утримання борделю. Але виправдали за звинуваченням у постачанні секс-рабинь. Річ у тім, що дівчата, які стали її жертвами, одночасно були свідками обвинувачення. А вони зникли, повернувшись до себе у Прибалтику. Власті намагалися повернути їх для виступу в суді, їх навіть розшукували через Інтерпол. Розшуки тривали кілька місяців, але результатів не дали.
— Що ж з ними сталося?
— Нічого. Телевізійна програма «Інсайдер» провела власне розслідування, пославши своїх представників до Таллінна. Їм знадобилося всього кілька годин для того, щоб з’ясувати, що двоє з цих дівчат живуть на батьківщині в своїх сім’ях, а третя виїхала до Італії.
— Іншими словами, талліннська поліція діяла не дуже ефективно.
— Відтоді у нас було ухвалено ще кілька обвинувальних вироків, але в усіх випадках йшлося про осіб, затриманих за інші злочини, або виключно безголових злочинців, які не зуміли уникнути затримання. Цей закон — чиста формальність. На ділі він не застосовується.
— Ясно.
— Проблема в тому, що злочин у даному разі являє собою грубе насильство, часто у поєднанні із заподіянням тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень, з убивством за допомогою вогнепальної зброї, у деяких випадках у поєднанні з різного роду позбавленням волі, — докинув Даґ Свенссон. — Для таких дівчат це звичайна річ, коли їх, нафарбованих і одягнених у короткі спіднички, відвозять на яку-небудь віллу в передмісті. У дівчат немає вибору, їхати їм чи не їхати: або вони їдуть і трахаються з п’яним мужиком, або сутенер їх жорстоко б’є і катує. Втекти вони не можуть — не знаючи мови, не маючи поняття про закони і порядки, вони навіть не уявляють, куди потрібно звертатися. Вони не можуть поїхати додому — тут у них щонайперше відбирають паспорти, а в справі бандерші їх додатково тримали під замком у квартирі.
— Схоже на невільничий табір. А дівчата що-небудь отримують за свої послуги?
— Дещо отримують, — сказала Міа Берґман, — на утіху за страждання їм перепадає деяка винагорода. Як правило, їм доводиться відпрацювати декілька місяців, перш ніж їх відпускають на батьківщину Іноді вони везуть із собою пристойну пачку грошей: дві, а то й три тисячі крон, що в перерахунку на російську валюту є цілим скарбом. Але на додачу вони часто встигають нажити тяжку алкогольну або наркотичну залежність і звичку до такого способу життя, за якого гроші дуже швидко закінчуються. Завдяки цьому система стає самовідтворюваною: через деякий час вони повертаються сюди на заробітки, так би мовити добровільно віддаючись у руки своїх мучителів.
— Скільки грошей обертається в цій сфері за рік? — спитав Мікаель.
Міа Берґман подивилася на Даґа Свенссона і трохи подумала, перш ніж відповісти:
— Важко сказати напевно. Ми багато разів намагалися робити розрахунки, але в більшості випадків наші цифри досить приблизні.
— Ну хоч би приблизно!
— Добре. Ми знаємо, наприклад, що у бандерші, яку засудили за звідництво, але виправдали за звинуваченням у постачаннях секс-рабинь, за два роки було використано тридцять п’ять жінок із Східної Європи. Їх термін перебування становив од кількох тижнів до кількох місяців. У ході судового розгляду з’ясувалося, що за ці два роки вони заробили в цілому близько двох мільйонів крон. Виходячи з цього, я обчислила, що одна дівчина дає приблизно п’ятдесят тисяч крон на місяць. З цієї суми слід відняти приблизно п’ятнадцять тисяч крон на витрати — поїздки, одяг, житло і таке інше. Умови, в яких вони живуть, далекі від розкоші, часто банда тримає їх по кутках у якійсь квартирі. З решти тридцяти п’яти тисяч крон бандити беруть собі від двадцяти до тридцяти тисяч. Половину — тисяч п’ятнадцять — ватажок банди забирає собі, решту роздає своїм підручним: шоферові, бійцям та іншим. Дівчині залишається десять-дванадцять тисяч крон.
— Тоді на місяць…
— Якщо, скажімо, у однієї банди є двоє або троє дівчат, які на неї працюють, то за місяць вони заробляють близько п’ятдесяти тисяч. У середньому кожна банда складається з двох-трьох осіб, які за рахунок цього годуються. Ось такий приблизно вигляд має економіка секс-бізнесу.