Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
— Умгу… — сказав тато. — То йому не пірамідону, а ремінця доброго дати треба. Ото й будуть найкращі ліки.
— Ти одразу ж — ремінця! — заступилася за мене мама, вона завжди стає на мій бік, коли починає за мене сварку з татом. — Сходи завтра в школу, дізнайся, що там таке. Може, Левко й не винен.
— Авжеж, не винен! — радо підхопив я.
— Ти помовч! — Татко суворо глянув на мене. І до мами: — Ото вигадала! Щоб я йшов до школи вислуховувати нотації якогось дівчиська!..
Тут я подумав, що й татко правий. Учителька наша справді дуже молода. А татко, як мама каже, «солідний». І пішки він ходить тільки по кімнаті. А на роботу і з роботи його возить машина, бо він — директор рибного комбінату. І було б дуже кумедно, якби татко, під'їхавши машиною до школи, стояв перед учителькою, а вона його лаяла.
Але мама, видно, була іншої думки. Вона сказала:
— Ти ж — батько. Іди й говори про свого сина.
— А ти — мати, — заперечив татко. — Тобі легше знайти з учителькою спільну мову.
Мама спалахнула:
— Ти взагалі не займаєшся вихованням дитини!?Але тут і тато спалахнув:
— А коли?.. Ти ж бачиш, що я з ранку й до вечора на роботі.
— А я що, сиджу склавши руки? Га?..
Татко і мама лаялись. А мені було дуже прикро. Я шморгав, шморгав носом, поки й не заплакав.
Тоді мама перестала лаятись, кинулась до мене, обняла і почала пестити:
— Не плач, не плач, Левчику мій любий… Ну добре, добре, завтра я піду з тобою в школу і поговорю з учителькою. Я знаю, що ти хлопчик гарний і що ти ненароком посадив кляксу… Ну досить, досить плакати, мій хороший!.. Сядь пообідай, а потім зробиш уроки і підеш гуляти…
Я одразу ж перестав плакати, бо гуляти дуже любив.
Друзів у мене багато. Та ж сама Маринка, якій я посадив на носа кляксу. Вона хоч і дівчисько, а бойова й завзята, по деревах уміє лазити, у воду стрибає з високої скелі і з хлопцями б'ється. Довгов'язий Павка в окулярах, бо короткозорий. Він часто говорить про таке, що мені зовсім не цікаво. А ще — вогнисточубий Ілько Заруба.
Тато і мама не дозволяли мені гуляти з Ільком, казали, що він — поганий хлопець. А мені з Ільком найдужче й хотілось гуляти. Бо хоч Маринка й бойова, але все ж таки — дівчисько. Павка вдає з себе розумника. А Ілько нічого з себе не вдає 1 завжди вигадує цікаві розваги. Правда, нам таки частенько перепадало за ті розваги, але то дрібниці. Поб'ють, поболить та й перестане. А з Ільком таки цікаво!
Якось він підмовив мене кататися верхи на здоровезному сусідському кабанові. Ми вистругали собі дерев'яні шаблюки, потім по черзі сідали на кабана і, розмахуючи грізною зброєю, гарцювали, вигукуючи: «Бий, рубай ворога!..»
Під Ільком кабан поводився так, як і належить слухняному огиреві. А підо мною раптом ніби сказився. Біг, біг, а потім як захрюка, як підстрибне, як хвицьне задніми ногами. І помчав…
Я випустив шаблюку і вчепився обома руками в цупку, як дріт, щетину на загривку і ледве тримався, щоб не полетіти сторчака. Я ждав, що тварюка знесилиться, зупиниться. Бо це ж таки — кабан, а не кінь. Та де там!..
Кабан вимчав наосліп до кручі, що над шляхом, і загув разом зі мною вниз.
Скінчилось це погано. Кабан поламав собі ногу, а я так торохнувся боком об камінь, що цілий тиждень пролежав у ліжку. Думав, що й печінки собі повідбивав.
Після цього випадку мене довго не пускали до Ілька, а Ілька — до мене. Тато взявся за моє виховання, почав перевіряти як я виконую домашні завдання. Я мусив ретельніше готувати уроки. І навіть приніс четвірку з арифметики.
До тата саме прийшли гості, він під чаркою почав вихваляти мене, казав, що я — хлопець здібний і, якщо не байдикуватиму, то неодмінно стану відмінником. А водночас хвалив і себе за те, що так уміє виховувати дитину.
Почувши це, я вирішив: якщо я такий здібний, то чого ж мені боятись? Навіщо сидіти щодня за уроками? Треба буде, натисну, вивчу і відповім на четвірку, а то й на п'ятірку!
А тим часом і тато залишив мене в спокої, мабуть, йому набридло щоденно перевіряти мої зошити. І у мене знову з'явились двійки.
Зрештою я остаточно заплутався в тих клятих двійках. Проте з класу в клас переходив. Увесь навчальний рік мене лають за погану успішність, за пустощі, а наприкінці року все ж таки хоч трійок, а наставлять у табелі. З поведінки завжди — п'ять. І в Ілька — трійки, а з поведінки п'ятірка, хоч я вже добре знав, що він — учень ще гірший за мене.
2. Я — ТРУДНА ДИТИНА
Минулий, п'ятий рік навчання почався з того, що мене прийняли в піонери. Я стояв на лінійці і говорив слова присяги. І коли я проказував їх, то твердо вірив, що у мене, окрім п'ятірок з усіх предметів, нічого іншого не буде.