Іншалла, Мадонно, іншалла
- Автор: Ергович Миленко
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-430-1
- Переводчик: Катерина Калитко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Іншалла, Мадонно, іншалла». Краткое содержание книги:
Оце все, і ні слова більше від мене. Відколи Салко більше немає, я й краплі ракії до рота не взяв. І не тому, що хотів би, але борюся з собою, просто вона мені остогидла. Того дня, коли нам повідомили, що страту виконано, було близько п’ятої вечора, і мене пронизав якийсь біль, я різкіше відчув усі запахи й думав: ось, я дихаю, а він більше не дихає; і тоді я налив собі ракії. Як налив — так у мене шлунок і збунтувався, вся кислота з нього ринула назовні. Дві години я блював жовчю і не міг зрозуміти, що зі мною. Амра розхвилювалася, хотіла викликати швидку, а я їй сказав: «Не треба, чуєш, лікар тут не зарадить!». І справді. Чотири рази я марно лікувався від алкоголізму і не міг вилікуватися. Лікар казав: «Минеться, коли у вас народиться дитина!». Народився перший, другий, третій і четвертий син, але якщо я й міг без ракії, то ракія не могла без мене. Врешті я опинився у закритому відділенні яґомирської психарні. Бився головою об стіни, благав, щоб мені дали випити. Нічого не допомогло, але відколи повідомили, що мого Салко більше немає — ракія зробилася мені огидною.
Усе почалося ще в гімназії. Хлопці любили заноситися перед дівчатами і вихилити на перерві два подвійні «влахови»[65], а потім п’яними глузувати з учительки музики. Такі були часи тоді: волосся довге, розум куций, а які зараз — не знаю. Та ще й відколи батя злетів з рейок, відколи його витурили з Партії й він із заступника директора зробився службовцем низького рангу, лихо поселилося в хаті; все, що вчора було добрим, сьогодні стало поганим — тож я дістав нову причину для пиятики. Справжню, чоловічу. Коли п’єш від горя й страждань.
Не знаю навіть, як я такий вступив до університету. Та все ж мене прийняли. Старий казав: «Дивися ж тепер, сину, ти в мене один залишився!». Мовляв, щоб я покинув пити і взявся за книжки. Я сказав: звісно, як же інакше. Думав, що вийде, але мене, бач, не відпустило. Сестра всім на зло вийшла заміж, аби тільки втекти з цієї божевільні, поїхала жити в Тузлу, народила дитину і зразу ж розлучилася. Але вона не любила приїздити. Чого дивитися на старого, який перетворювався на руїну, на матір, від якої й так не було жодної користі, на мене, що брів додому п’яний, і на Салко, що взагалі нікуди не виходив, відколи йому заборонили ходити до медресе.
Тільки спускався в підвал, розстеляв там на вугіллі молитовний килимок і знай собі молився.
Я сидів в університетському кафе, наливався віньяками[66], поки мене не викидали геть. Так кілька разів я сп’яну побився. Чи хтось скаже щось проти Салко, чи мені просто здасться — і зразу ж починається движуха. Досить було, щоб при мені згадали Джиласа[67] — коли той Джилас уже злетів з котушок, — і я одразу думав, що це з мого старого знущаються, і знову був готовий битись.
Коли на мою п’яну бійку вперше приїхала міліція, мене одразу ж відвезли у лікарню на промивання шлунку. Наступного дня я вже був у психлікарні. Ось так усе й почалося. Амра ж наче знала, що одного прекрасного дня ракія мені остогидне, терпіла мене й супроводжувала з лікарні до лікарні, вийшла за мене такого заміж і народжувала мені синів. Хай ще тільки народить мені Салко, і я їй поставлю пам’ятника, більшого за пам’ятник Енверу Ходжі в Тирані.
Коли йде дощ, я відчуваю, що мене розносить. Те, що було моїми пальцями, тепер далеко від мене, хто знайде їх, скаже — камінь і земля. Мої легені й те, що лишилося від голови після того, як мій мозок вилетів з неї і розметався подвір’ям фортеці в Златішті, — все воно перетворюється на землю, поки я чекаю і не можу дочекатися. Салко мене звати, а дощ не зупиняється уже третій день. Звуся Салко, — підказує і мій мозок, який зібрали у відро і викинули в сміття, прибираючи подвір’я. Тепер я у двох кінцях Сараєва одразу: на Требевичі біля Першого Шумара і на сміттєзвалищі над Хумом. Салко до Салко не може поглядом сягнути, а між нами місто, тече Міляцка, і, здається, потроху забувається, чим я був. Сьогодні вранці мені спало на думку, що по мене досі не приходять, бо я не цілий в одному місці лежу, але ж Бог всемогутній, для нього цей світ маленький, і йому недалеко від Хума до Требевича.
Я маю час перебрати усі свої недобрі вчинки. Або недобрі думки, що, по суті, виходить на одне, коли вже я не можу нічого виправити. Я думав, що мій батько мене не бачить. Для нього не було мене так само, як у ньому не було Бога. Мій нещасний Хамдо, ходячи по хаті, пильнував, щоб не роздушити павука, пильнував, щоб якась дитина не вибігла йому під колеса, знайшовши ж на вулиці шматочок хліба, він підіймав його і клав на бляшане підвіконня, на все зважав, та мені здавалося, що у своєму безперервному вдивлянні під ноги він не бачить мене, коли йду назустріч. Але чи так воно було?
65
«Влахов» — знаний югославський аперитив, міцна гірка настоянка на травах.
66
Віньяк — балканський відповідник коньяку, сирий винний дистилят, що настоюється в дубових діжках упродовж кількох років.
67
Мілован Джилас (1911–1945) — югославський політичний діяч, соратник Йосипа Броза Тіто, ідеолог і теоретик Комуністичної партії Югославії, літератор. У 1953-му виступив з публічною критикою сталінізму і став дисидентом, неодноразово перебував в ув’язненні.