Panicoffski

Фабі, я вперше танцював сальсу з Карменчо у Варшаві. Карменчо була студенткою з Куби, а я приїхав на річний курс із сучасної польської літератури. Познайомилися з нею на вечірці в студентському гуртожитку, в якому мешкав. Це було вже по тому, як зустрів Нікі у Празі, але тоді ще не знав, що згодом поїду до неї в Англію. Я закохався в Карменчо до шалу просто вмить, із першого погляду. Вперше в житті зустрів латинську жінку. Був вражений цією екзотичною красою. Кубинці постійно влаштовували сальсу в залі гуртожитку, і я почав туди навідуватися, бо моїм сусідом був такий собі Рауль. Коли побачив Карменчо, то мною опанував такий настрій, коли все решта стає по барабану. Вона мусить бути моя і край! Нічого не боявся і не сумнівався. Тільки-но заграла музика до наступного танцю, пішов до неї і запросив. Вона погодилася, а я відразу з божевільно розплющеними очима, дико наступаючи їй на ноги (тоді ж іще навіть не підозрював про існування засадничого кроку), сказав, що захоплений нею до нестями. Вона на це нічого не відповіла, а просто припинила танцювати й пішла на своє місце. Я ж, як дурник, залишився до кінця цієї речи один на танц-паркеті, начебто дотанцьовуючи. За тиждень знайомий болгарин, який зустрічався з иншою кубинкою, прийшов до моєї кімнати й каже: «Слухай, у клубі «Стодоля» буде лятіно-ніч. Ходімо». Я не мав настрою й хотів було відмовитися. Але Анґел по-змовницькому засміявся й каже: «Мене просила Марта, аби я тебе привів. Її ж просила Карменчо. Тільки не кажи нікому, що ти про це знаєш. Домовилися?»