Велика історія України

Дня 26 травня 1917 р. склала делєгація Центральної Ради формальну «Деклярацію» петроградському Тимчасовому Урядові, в якій звертає його увагу, що стихійний розмах українського еманципаційного руху вимагає нових метод його оцінки. Український рух перестав уже бути справою горстки інтелігенції, але спірається на змаганнях широких народніх мас. Деклярація підкреслювала незрозумілу ролю московського громадянства на Україні, яке старається всіми доступними собі засобами гамувати український рух і ставить до Тимчасового Уряду цілу низку постулятів, удержаних у рамцях автономістично-федеративних тенденцій. Алеж Тимчасовий Уряд, що був ліберальний на словах, а в суті мало чим різнився від свого попередника з царських часів, мало того, що знехтував усі постуляти Центральної Ради, але заявив, що він не визнає Центральної Ради за законно-правну репрезентантку України, а справу української автономії відложив до рішень майбутньої, всеросійської конституанти. На таке становище Тимчасового Уряду пішли без надуми всі московсько-жидівські, демократичні й соціялістичні організації в Києві.

Всеукраїнський Селянський Зїзд, що відбувся у Києві, приняв відповідь Тимчасовому Уряду на «Деклярацію» Центральної Ради з живловим обуренням. Попало на нім і самій Центральній Раді, що на думку зїзду, зробила зле, вдаряючися в просьби до Тимчасового Уряду, замісць ставити його перед доконані факти. Тому Селянський Зїзд доручив Центральній Раді, в порозумінню з Українською Радою Селянських Депутатів, негайно опрацювати проект автономії України й федеративно-демократичного устрою російської республики, скликати зїзд представників інших країв та народів і докласти всіх сил до приспішення організації українського, територіяльного сойму. Вирішивши перепровадити негайну українізацію, всіх державних і самоуправних установ, Селянський Зїзд розїхався в переконанню, що коли Тимчасовий Уряд не йтиме назустріч вимогам України, то не залишається їй нічого іншого, як зірвати її поневільний звязок з Московщиною.