Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Наступного ж дня Гольт, сповнений нетерпіння, виїхав, радіючи зустрічі з Зеппом. Він довго їхав залізницею, потім цілу годину йшов пішки і нарешті знайшов-таки будинок, що самотньо стояв у лісі над ущелиною, на дні якої пінився бурхливий потік. Навколо росли сосни і кілька голубих ялин, скрізь стриміли голі скелі. Будинок був складений з темних морених колод. Біля входу стояла лавка; перед будинком на майданчику палахкотіло вогнище. Над вогнем парував казанок. А біля вогню сидів худий, жилавий юнак з дуже коротко підстриженим волоссям і помішував щось у казанку. Угледівши Гольта, він кинувся йому назустріч. Зепп Гомулка, давній друг! Таки знайшов його!
Вони ані на мить не відчули чогось схожого на замішання. Ні! Тисли один одному руки, ляскали по плечах, сміялись, штовхали один одного в бік.
— Дай на тебе глянути, Зепп! Он який ти! А вимахав! Ну й ну!
— А ти? Ти ще більше виріс!
— В тебе обличчя, наче в древнього мудреця, дивись, яке натхненне! Але спершу ходімо в будинок. Ну, як ти тут поживаєш? А що це ти вариш?
— Локшину з житнього борошна, сьогодні їстимемо локшину.
— Вольцов помер, — сказав Гольт. Була вже ніч, вони лежали біля вогнища. Гольт говорив упівголоса. — Він став наче одержимий і мусив так закінчити, безглуздо гублячи самого себе і тягнучи за собою все до загибелі. Втім, таке було і все його життя — руйнівне і самогубне… А Хрістіан? Про нього мені важко навіть згадувати. Нещодавно я мусив видати його поліції. Убивство, Зепп! Наприкінці він уже не рахувався з людським життям. Це жахливо, Зепп, адже Феттер також не народився вбивцею!
Отак у розмові минула вся ніч. На світанні вони полягали в хатині спати. Проспали до обід, скупались у крижаному потоці і, простягнувшись на сонці, продовжували розмову. Стояв безхмарний, теплий травневий день. Вони заходились готувати на вогнищі їжу.
— Що ми будемо їсти сьогодні, Зепп?
— Сьогодні зовсім нове блюдо — житня локшина! І в ти коли-небудь житню локшину? А все-таки в мені лишилось трохи розбійницької романтики, — сказав Гомулка.
— Зіграти б оце по-справжньому в індійців — ото був би відпочинок! — відказав Гольт.
Їм треба було багато дечого сказати один одному, й вони розповідали цілими днями. Гомулка привіз також звістку про Уту. Її адвокати домоглися видачі Грота французам, але, як виявилось, виграли вони на цьому мало. Тепер Грот сидить у французькій тюрмі, чекає обвинувального присуду. Але ж адвокати домагалися передачі Грота німецьким судовим органам. Ута Барнім самотньо живе у Шварцвальді, переводить добро на здобуття показань свідків і відмовляється покинути свій глухий закуток.
Минулої зими поздихали усі її вівці і сама вона захворіла, тяжко захворіла на запалення легенів. Лежала без допомоги лікаря, без догляду, і видужала тільки завдяки своїй сильній, здоровій натурі.
— Вона погано закінчить, — сказав Гомулка. — Так гадає мій батько. Але Ута воліє краще вмерти у своєму глухому закутку, аніж повернутися між людей.
— Вона трохи міри не знає,— зауважив Гольт. — Адже в принципі однаково, живеш ти в глухому закутку чи серед людей. Самотність залежить не від оточення, а тільки від нашої поведінки. Тут, серед людей, я часом бував самотнішим, аніж в Утиному глухому закутку.
— Чому ж ти тоді не залишився там?
— Через Гундель.
Гольт спостерігав за Зеппом. Ім’я Гундель він згадав уперше. Зепп мружився від сонця, що висіло над пісковиковими скелями край ущелини. Почувши ім’я Гундель, Зепп ніби не надав тому особливого значення, а тільки нетерпеливо зауважив:
— Ну, продовжуй далі!
— Гундель має те, чого мені бракує,— сказав Гольт. — Для неї багато дечого — само собою зрозумілі речі. Вона живе серед само собою зрозумілих речей, життям, яке воно є.
— Щось дуже плутано ти говориш.
— Ось я також живу. Я зробив усе, що тільки міг, і зараз став одним з кращих випускників. Але цього я домігся тільки завдяки зусиллям волі. Такий успіх був можливий для мене тільки тому, що я свідомо боровся, аби досягти певної мети, а не тому, що інакше не міг би.
— І чого ж ти хочеш досягти? — запитав Гомулка, а що Гольт мовчав, він підкинув у вогонь трохи хмизу і терпеливо чекав. Зрештою Гомулка зауважив: — Видно, ти й сам не дуже добре знаєш.