Приліпи! Ефективність ідей: чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач
- Автор: Ден ХІЗ Чіп, ХІЗ
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2017
- Жанр: Прочая деловая литература
Электронная книга - «Приліпи! Ефективність ідей: чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач». Краткое содержание книги:
У 1993 році одна група дослідників вирішила поспостерігати, як відбувається процес навчання у десятьох школах Японії, десятьох школах Тайваню та двадцятьох школах Сполучених Штатів. У кожній школі вони обрали для себе двох різних вчителів математики та спостерігали за ними впродовж чотирьох уроків. Дослідники дійшли висновку, що усі вчителі більшою чи меншою мірою спиралися на метод механічного запам’ятовування. Ця стандартна процедура спостерігалася приблизно під час половини всіх уроків у кожній країні. Однак решта прийомів надзвичайно різнилися між собою.
Наприклад, поміркуйте над таким запитанням японського вчителя: «Ви мали 100 єн, тоді придбали зошит за 70 єн. Скільки грошей у вас залишилося?» Чи над таким запитанням тайванського вчителя: «Троє дітей бавляться м’ячем. Пізніше до них приєдналося ще двоє, а тоді ще одна дитина. Скільки дітей тепер бавляться м’ячем?» Тоді він записав цифри на дошці та склав рівняння 3 + 2 + 1.
Зверніть увагу, що ці вчителі пояснюють абстрактні математичні поняття за допомогою конкретних та знайомих учням речей — шкільного приладдя та гри у м’яч. Їхні пояснення ґрунтуються на схемах, які існують у свідомості учнів. Цю тактику ми обговорювали у розділі «Простота». Вчитель бере наявну схему та накладає на неї новий шар абстрактності.
Вчені називають такий тип постановки завдання «підрахуванням у певному контексті». Цей метод вважається протилежним механічному запам’ятовуванню. Та всупереч нашим стереотипам, в Азії його застосовують удвічі частіше, ніж у Сполучених Штатах (61 відсоток у порівнянні з 31).
Трапився й випадок, коли японська вчителька розташувала на столі 5 рядів карточок (у кожному ряді було по 10 карточок). Тоді вона забрала 3 ряди. Вона запитала одного учня, скільки карточок залишилося, і той дав правильну відповідь — 20. Тоді вчителька запитала учнів, звідки вони дізналися, що потрібно було здійснити віднімання. Ця вчителька візуально зобразила процес віднімання. Учні мали можливість побудувати абстрактне поняття «віднімання» на конкретному прикладі: від 50 карточок забрали 30. Дослідники назвали такий тип завдань «питаннями для формування концептуальних знань». Цей метод застосовується на 37 відсотках уроків у Японії, на 20 відсотках уроках у Тайвані та лише на 2 відсотках уроків у США.
Використання конкретності як пояснення абстрактності годиться не лише для уроків математики. Це головний принцип розуміння. Початківці певної справи потребують конкретності. Чи бувало, що ви читали якусь наукову працю чи науково-технічну статтю, однак були настільки спантеличені абстрактною мовою, що просто благали дати приклад?
Можливо, ви розгублювалися, коли готували страву за надто абстрактним рецептом: «Готуйте, доки суміш не набуде щільної консистенції». Що? Просто скажіть мені, скільки хвилин її помішувати! Покажіть, як вона має виглядати! І лише після багаторазового приготування цієї страви фраза «щільна консистенція» починає набирати сенсу. Ми побачили на власні очі, що стоїть за цієї фразою. Однак із першого разу її не зрозумієш. Так само трирічна дитина не зрозуміє значення рівняння 3 + 2 + 1.
Ось так конкретність приводить нас до розуміння понять. Вона допомагає нам будувати вищі, більш абстрактні елементи наших знань та відчуттів. Абстрактність вимагає конкретного підґрунтя. Прагнення пояснити абстрактний принцип без конкретної основи — це намагання розпочати зведення будинку з даху, який висітиме у повітрі.
Конкретні ідеї легко запам’ятовуються. Візьмемо за приклад окремі слова. Результати експериментів з пам’яттю людини показали, що ми краще запам’ятовуємо конкретні іменники, які можна легко уявити («велосипед» чи «авокадо»). Цього не скажеш про абстрактні слова («справедливість» чи «особистість»).
До складу «липких» ідей входять конкретні слова та образи. Згадайте лише смаженого щура замість курки чи наповнену льодом ванну. Міська легенда про викрадення нирок не мала б такого успіху, якби чоловік прокинувся у ванній та зрозумів, що хтось украв його самооцінку.
Дослідник Єльського університету Ерік Гевлок вивчав твори, які передавалися від покоління до покоління в усній формі. Наприклад, до таких творів належать «Іліада» та «Одіссея». Він помітив, що вони характеризуються чималою кількістю конкретних дій, абстрактного у них мало. Чому? Звісно, у давніх греків не було проблем з абстрактністю. Зрештою це суспільство подарувало нам Платона та Арістотеля. Гевлок вважає, що ці твори з часом самі відійшли від абстрактності. Передаючи їх від покоління до покоління, люди запам’ятовували конкретні деталі, відкидаючи абстрактне.