Повернення короля [с иллюстрациями]

– І все-таки, – озвався Денетор, – ми не повинні так легко здавати зовнішню оборону – Раммас, відбудований такою важкою працею. За перехід через Ріку Ворог має заплатити дорого. Щоби напасти на Місто цілою потугою, він не зможе влаштувати переправу ні на півночі від Кайр-Андросу, бо там усюди болота, ні з півдня з боку Лебенніну, бо там Ріка дуже широка, тому для переправи знадобиться багато човнів. Тож найважчого удару слід сподіватися в Осґіліаті, де Боромир уже колись зупинив був його.

– Тоді було тільки випробування сили, – сказав на це Фарамир. – А сьогодні ми можемо змусити Ворога десятикратно заплатити за наші втрати при переправі, та все одно жалкуватимемо про це. Бо йому втрата цілого війська завдасть менше шкоди, ніж нам – загибель одного загону. І тим, хто відступатиме полями, якщо Ворогові таки пощастить узяти броди, загрожуватиме велика небезпека.

– А як щодо Кайр-Андросу? – запитав Принц Дол-Амроту. – Якщо захищати Осґіліат, то і його слід убезпечити. Не забуваймо про небезпеку ліворуч. Рогірими можуть приїхати, а можуть – і ні. А Фарамир розповів нам про чималу військову потугу, що стікалася до Чорної Брами. Тож звідти тепер може вийти не одна армія, вдаривши не лише по одній переправі.

– Війна – це повсякчасний ризик, – відказав Денетор. – На Кайр-Андросі є наші люди, а більше ми наразі не можемо нікого туди відрядити. Проте я не здам Ріки та Пеленнору без бою – ні, якщо серед вас знайдеться капітан, котрому стане мужності виконати наказ його володаря.

Усі замовкли. Та невдовзі озвався Фарамир:

– Я не суперечу вашій волі, пане. Ви втратили Боромира, тож я піду і зроблю все, що зможу, замість нього – якщо ви накажете.

– Я наказую, – мовив Денетор.

– Тоді прощавайте! – відказав Фарамир. – Але якщо я повернуся, думайте про мене краще.

– Це залежить від того, як саме ти повернешся, – відповів Денетор.

І Ґандальф був останнім, хто розмовляв із Фарамиром, перш ніж той поїхав на схід.

– Не зрікайся свого життя в поспіху чи через гіркоту на душі, – сказав чарівник. – Ти ще будеш потрібен тут, і не лише для воєнних справ. Батько любить тебе, Фарамире, й він іще згадає про це. Прощавай!