Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
Жінка зачинила двері.
Беата трохи почекала, поки звук кроків жінки не стих усередині квартири, а потім натиснула на ручку дверей і відчинила їх.
На гачках у коридорі висів одяг і пластикові пакети. Завжди ці пакети. Чому в наркоманів завжди повно пластикових пакетів? Чому вони хочуть, щоб усі їхні пожитки складалися, зберігалися і перевозилися в такій ламкій та ненадійній упаковці? Чому вони крадуть мопеди, вішалки і чайні сервізи — що завгодно, тільки не валізи і не сумки?
Квартира була неохайна, але все ж не така, як більшість наркоманських нір, які бачила Катрина. Можливо, хазяйка будинку, Іря, встановила певні межі і стежила за своєю квартирою. Катрина виходила з того, що Іря живе сама. Вона пройшла до вітальні услід за Беатою. На старому, але цілому дивані лежав чоловік і спав. Напевно, під кайфом. Пахло потом, куривом, деревом, просоченим пивом, і ще чимось солодкуватим, що Катрина не могла та й не хотіла визначати. Уздовж стіни стояли неодмінні атрибути кубла у вигляді вкрадених речей, таких як стопки дитячих дощок для серфінгу. Кожна з них була упакована в прозорий пластик, на всіх була зображена акула з відкритою пащею, а на кінці намальовані чорні сліди від її укусів, неначе акула відкусила шматочок дошки. Одному Богові відомо, як вони збиралися продавати усе це.
Беата й Катрина пройшли далі до кухні, де Ір’я, сидячи за маленьким столиком, крутила самокрутку. Стіл був накритий маленькою скатертиною, а на підвіконні стояла цукорниця, з якої стирчали штучні квіти.
Жінки всілися навпроти неї.
— Усе їздять і їздять, — буркотіла Ір’я, кивнувши на жваву вулицю Уеланн за вікном. Голос її був із скрипучою хрипотою, як і очікувала Катрина, побачивши квартиру і зіжмакане обличчя, хоча жінці було десь за тридцять. — Їздять і їздять. Куди вони всі їдуть?
— Додому, — припустила Беата. — Або з дому.
Іря знизала плечима.
— Ви ж теж не вдома, — нагадала Катрина. — Адреса — в реєстрі населення.
— Я продала свій дім, — відповіла Іря. — Він дістався мені у спадок. Він був занадто великий. Занадто.
Вона висунула сухий білий язик і провела ним по паперу для самокруток, а тим часом Катрина про себе закінчила за неї: «Занадто велика була спокуса продати його, адже соціальної допомоги вже не вистачало на наркотики».
— Надто багато поганих спогадів, — закінчила Ір я.
— Яких спогадів? — запитала Беата, і Катрина зіщулилася.
Беата була криміналістом, а не фахівцем з ведення допитів, і зараз вона поставила надто хибне питання, попрохавши розповісти детальніше. Адже ніхто не уміє розповідати так ґрунтовно і довго, як наркоман, що відчуває співчуття до себе.
— Про Валентина.
Катрина випросталася. Можливо, Беата все-таки знає, що робить.
— Що він зробив?
Іря знову знизала плечима:
— Він знімав квартиру на цокольному поверсі. Він… був там.
— Був там?
— Ви не знаєте Валентина. Він інший. Він… — вона постукувала по самокрутці, не прикурюючи. — Він….
Постукувала і постукувала.
— Він був божевільний? — припустила Катрина дещо нестерпне для хазяйки будинку.
— Ні! — Іря люто відкинула запальничку.
Катрина подумки вилаялася. Тепер вона повелася, як новачок, поставивши навідне питання, що обірвало потік інформації, яку вони могли б отримати.
— Усі кажуть, що Валентин був божевільний! Він не такий! Просто він робить щось… — вона подивилася у вікно на вулицю; голос її ставав дедалі тихіший. — Він робить щось із повітрям. Люди його бояться.
— Він бив вас? — запитала Беата.
Ще одне навідне питання. Катрина спробувала упіймати погляд Беати.
— Ні, — відповіла Іря. — Він не бив. Він душив мене, якщо я йому суперечила. Він був такий сильний, міг узяти мене за горлянку однією рукою, стиснути її й тримати так, поки все не починало крутитися у мене перед очима. Його пальці неможливо було розтиснути.
Катрина подумала, що посмішка, яка розповзлася по обличчю Ір'ї, має певний відтінок чорного гумору. Поки Ір’я не продовжила:
— Але найдивніше, що я від цього заводилася. І збуджувалася.
Обличчя Катрини викривила мимовільна гримаса. Вона читала, що брак кисню в мозку здатний викликати у декого таку реакцію, але щоб до насильника?..
— А потім ви займалися сексом? — запитала Беата.
Жінка нахилилася і підняла з підлоги запальничку, запалила вогонь і простягла Ір'ї. Та поспіхом стиснула самокрутку губами, втягла в себе неслухняне полум'я, випустила хмару диму, відкинулася на стільці й немов склалася, неначе тіло її було мішком з вакуумом, в якому сигарета щойно пропалила діру.