Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
За 1080 кілометрів на південь, на лимані Окленда — рідній воді університету Каліфорнії — Кай Ебрайт мав на дивовижу подібні проблеми. Тільки один із його олімпійських золотих медалістів 1932 року досі веслував за Каліфорнію, і команда навіть при найкращій розстановці сил багато разів зазнавала поразки. Ебрайт не міг зрозуміти, що було не так. «Вони мають належний розмах і багато сили, але я ніяк не можу побачити їхніх перемог», — поскаржився він «Сан-Франциско Кронікл». На додачу до всього, останніми тижнями його першокурсники почали перемагати його ж університетську команду в змаганнях на час і один на один.
Багато в чому Кай Ебрайт був протилежністю Елу Ульбріксону. Ульбріксон, колишнє загребне весло — один із найкращих, кого будь-коли знав Вашингтон — був високим, доладно скроєним та виразно красивим. Ебрайт, колишній керманич, був приземкуватим, худим, в окулярах, із гострими рисами обличчя, видатним носом і виступаючим підборіддям. Ульбріксон одягався консервативно, як правило, носив м’який фетровий капелюх і фланелевий костюм-трійку. Ебрайт також носив фланелеві костюми, але був схильний немислимо поєднувати їх зі старою клейончастою зюйдвесткою або крислатим капелюхом, перед якого він загинав догори, від чого виглядав як Смайлі Бернетт, комічний приятель Джина Отрі, або як молодша версія Габбі Хейєса, друзяки персонажа коміксів Хопалонга Кессіді. Ульбріксон був стриманим, часто грубуватим; Ебрайт був виразним, також нерідко до брутальності. Один із його веслярів, Базз Шульте, згадував: «Він кричав, підбурював, дражнив, робив будь-що можливе, лишень щоб мотивувати своїх хлопців». Схильний бити мегафоном по борту свого тренерського катера в розпачі, він якось жбурнув ним у весляра, котрий зловив краба. Мегафон, не будучи особливо аеродинамічним, пролетів свою ціль із великим відривом і приземлився на коліна рульового Дона Блессінга, який, роздратований нападом на свого товариша по команді, підштовхнув його коліном через борт. Коли пристрій занурився на глибину, розлючений Ебрайт вибухнув: «Блессінг! Чорт тебе забирай! Це був дорогий мегафон. Навіщо ти знищив його?»
Одначе яким би важким не був подекуди його характер, Кай Ебрайт, як і Ел Ульбріксон, був видатним тренером. Йому судилося, як і Ульбріксону, потрапити в галерею слави веслувального спорту. І він дбав про хлопців, що були в його підпорядкуванні. Того вечора, коли Каліфорнія виграла олімпійське золото в Амстердамі в 1928 році, емоційний Ебрайт підійшов до Блессінга, обійняв молодика та промовив надтріснутим голосом: «Ти знаєш, Дон, я сварився на вас багато разів і часто-густо примушував вас скаженіти, але ти був найвизначнішим рульовим і найкращим студентом, якого я коли-небудь мав, і я хочу, щоб ти знав, як сильно я ціную це». «Це довело мене до сліз, — сказав пізніше Блессінг. — Я маю на увазі, він був для мене богом». Це почуття поділяли більшість хлопців, яких тренував Ебрайт, серед них Роберт МакНамара, пізніше міністр оборони США, і кінозірка Грегорі Пек, який у 1997 році пожертвував 25 000 доларів команді університету Каліфорнії у пам’ять про Ебрайта.
Як і Ульбріксон, Ебрайт виріс у Сіетлі, навчався в університеті Вашингтона і почав там свою кар’єру у веслуванні в 1915 році як рульовий. Саме він керував командою Вашингтона, коли вона випередила Каліфорнію на принизливі 15 довжин. Після закінчення університету він продовжував тинятися довкола човнової станції, неофіційно консультував студентів і тренерів та взагалі допомагав у всьому. У 1923 році, коли головний тренер Вашингтона Ед Лідер перейшов тренувати команду Єльського університету, Ебрайт був серед кандидатів, охочих замінити його, але університет Вашингтона відхилив його на користь Рассела Каллоу «Іржавого».
Незабаром після цього в університеті Вашингтона дізналися, що тренер команди університету Каліфорнії Бен Уолліс виїжджає з Берклі, і що заклад на межі відмови від своєї програми веслування після багатьох років аж ніяк не зіркових результатів. Рада правління програмою веслування у Вашингтоні хутко взяла це до відома. Каліфорнія мала веслувальну команду з 1868 року, тобто це була одна із найстаріших програм у країні. Стенфорд відмовився від цього виду спорту в 1920 році. Якщо Каліфорнія також здасться, управляючі побоювались, що Вашингтон матиме мало підстав для продовження своєї власної програми без серйозного конкурента на Західному узбережжі. Але рішення, схоже, було під рукою: Каліфорнія хотіла ефективного тренера, Ебрайт прагнув тренерської роботи, Вашингтон хотів суперника, і скінчилося тим, що Кай Ебрайт став головним тренером у Каліфорнії в лютому 1924 року з місією відновлення університетської програми. Що він і зробив із подвоєною силою.