Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Хлопці відновили дихання й говорили тихо, не обмінюючись жартами, не клеячи дурня, просто тихо розмовляючи про вогні та краєвид, що простягався перед ними. Тоді рульовий крикнув: «Усім готуйсь!» Джо повернувся обличчям до корми човна, посунув сидіння вперед, опустив білу лопать весла в нафтово-чорну воду, напружив м’язи та чекав команди, щоб рухати човен уперед, у мерехтливу темряву.

На другий день грудня 1933 року в Сіетлі почався такий дощ, якого ніколи не бувало ні раніше, ні будь-коли потім. Протягом наступних тридцяти днів лише одного дня небо не було оповите свинцевими хмарами, та були тільки чотири дні, коли не йшов дощ. До кінця місяця 362 міліметри дощу випали на території університету Вашингтона, а в центрі міста — 389 міліметрів, абсолютний рекорд досі за увесь час для будь-якого місяця року. У деякі дні дощ накрапав, а деколи, лив як із відра. У будь-якому разі, він просто не переставав іти.

Річки по всьому заходу Вашингтона — Чехаліс, Сноквалмі, Даваміш, Скайкоміш, Стіллагуаміш, Скокоміш, Снохоміш — вийшли з берегів, змітаючи ферми, вимиваючи мільйони тонн верхнього шару ґрунту в Пьюджет-Саунд, затоплюючи ділові райони берегових населених пунктів від канадського кордону по всьому шляху на південь до Колумбії. На північ від Сіетла розбухла річка Скагіт просочилась крізь земляні дамби біля її гирла й розлила приливну солону воду на 8 тисяч гектарів одних із найбагатших сільськогосподарських угідь у країні.

На багатьох найкрасивіших схилах — таких місцях у Сіетлі, як Алкі, Мадрона і Магнолія — будинки сповзали через ерозію та падали в озера Вашингтон або П’юджет-Саунд. Дороги тріскались і повзли слідом за будинками схилом донизу. У центрі міста дощова вода переповнювала колектори, пузирилася через каналізаційні люки та затоплювала вулиці і підприємства в низинному районі Інтернешнл. У жалюгідних нетрях, поширених уздовж берега затоки Еліот, безжальний дощ розчиняв газети, якими були позатикані щілини в хитких стінах, прокладав шлях через побиті погодою тканини старих наметів і крапав через іржаві дахи з гофрованої сталі, просочуючи старі матраци, що лежали на брудних підлогах, та пробираючи холодом кістки тих, хто намагався на них спати.