Муссоліні
- Автор: Кампі Алессандро
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-38-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Муссоліні». Краткое содержание книги:
На догоду найвибагливішого читача автор книжки «Муссоліні» Алессандро Кампі зібрав і врахував усе розмаїття та суперечливість образів, які залишились і нашарувались у підґрунті колективної пам’яті не одного покоління. Просте походження, бродяжницька та бунтівна молодість, потайні та розпусні любовні пригоди, еміграція та голод, пристрасні й нестримні політичні баталії, хоробрість у воєнних справах, арешти й ув’язнення, діти та пасинки, воєнні тріумфи, віддана дружина й молода коханка, інтриги можновладців проти нього, воєнні розгроми, зрадництво послідовників, а відтак народний глум і наруга над тілом – усі ці факти біографії диктатора становлять основу міфу і антиміфу про Муссоліні.
Для широкого кола читачів, зацікавлених аналізувати тенденції та проводити паралелі, щоб зрозуміти перебіг історії загалом.
Муссоліні прокоментував головні політичні висновки цього конгресу в статті, що з’явилася 18 липня в газеті «Avanti!». Цікавий матеріал для розуміння того, який сенс він убачав у протиставленні «реформістів» і «революціонерів» у цей ключовий для своєї політичної кар’єри момент і як уявляв собі соціалізм і взагалі політику.
Конгрес соціалістів Реджо-Емілії треба тлумачити як спробу ідеалістичного відновлення. Релігійна душа Партії (екклезія) вкотре стикнулася з реалістичним прагматизмом членів партії, позаяк економічна організація створюється не за принципом єдності ідей, а за принципом єдності інтересів. Споконвічний конфлікт між ідеалізмом і утилітаризмом, між вірою та необхідністю. Чи важливо пролетарію розуміти соціалізм так, як учень розуміє теорему? Чи можна звести соціалізм до теореми? Ми хочемо в це вірити, ми мусимо в це вірити, людству потрібен якийсь символ віри. Саме віра зрушує гори, тому що створює ілюзію, начебто гори рухаються. Можливо, ілюзія – це єдина реальність життя39.
У листопаді того самого року, тобто через вісім місяців після ув’язнення, Муссоліні як визнаний лідер не тільки соціалістів Романьї, а й італійського соціалізму взагалі отримав вельми престижний пост: керування соціалістичною щоденною газетою «Avanti!». Нова посада дала йому нагоду не тільки реалізувати свою, мабуть, найпалкішу пристрасть – схильність до політичної журналістики із власним і дуже своєрідним стилем: прямим, агресивним, лаконічним, схвильованим, який доволі швидко склав одну із запорук його політичного успіху, а й розпочати напружену працю з ліквідації теоретичного реформізму та політико-інтелектуального оновлення соціалістичної традиції завдяки вкладу численних нових співробітників, які приходили, зокрема, з лав революційного синдикалізму та меридіоналізму[27] (в тому числі Гаетано Сальвеміні). Доволі швидко газета стала справжнім полігоном для молодих революціонерів і антиреформістів усіх напрямів, і вже за декілька років багато хто з них вийде на перший план італійської політики.
Переїзд до оспіваного Марінетті «великого традиційного й футуристичного Мілану» ознаменував собою, безумовно, важливий етап у його кар’єрі. В ломбардській метрополії він вигідно відрізнявся від млявого соціалістичного керівництва рішучістю поведінки та вольовим характером. Саме там він почав зустрічатися з мистецтвознавицею Маргерітою Сарфатті, своїм майбутнім біографом, яка матиме на нього величезний вплив (напевно, саме від неї майбутній лідер фашизму запозичив багато ідей-фікс стосовно «римськості»). Крім того, саме в цей період він випестив і вдосконалив свою концепцію соціалізму та політичної революції.
З метою оновлення й удосконалення теорії соціалізму, а також для роботи з іншими присутніми на італійській сцені політично-інтелектуальними реаліями він наприкінці 1913 року заснував двотижневик «Utopia» – орган, призначений для розробки соціалістичної революційної доктрини, про яку він писав Преццоліні в листі від 25 березня 1914 року: «Я заснував його не так для себе, як для того, щоб знайти серед сучасної молоді – соціалістів і навіть несоціалістів – проігноровану інтелігенцію, здатну принести свіжий струмінь із новим тлумаченням теорії – хоч ортодоксальним, хоч неортодоксальним»40. Новий журнал, спрямований на радикалізацію процесу перегляду ідеологічних засад соціалізму, став першим і очевидним сигналом відриву Муссоліні від ІСП, щоправда, на той час лише в культурній площині. А як інакше тлумачити деякі уривки статті, опублікованої у спеціальному випуску від 15 січня 1914 року?
В інших містах я представляю колективну думку партії, яка може збігатись і майже завжди збігається з моєю. Тут я представляю власну думку, мій Weltanschauung[28], і мене не турбує, чи збігається він із загальною лінією партії. Там я – солдат, який «слухається» наказів, тут я – солдат, який може навіть «обговорювати» наказ: але тоді або я вже не солдат, або мова вже не йде про наказ. Річ у тім, що деякі «накази» не обговорюються перед військом, як у церквах не підлягають сумнівам церковні істини або не порушуються єретичні теми. Я припускаю, що істина подібна до жінки, як уважав Ніцше, отже, вона вочевидь має свої сороми, як будь-яка жінка. Неможливо, не рекомендовано зненацька виставляти її про людське око: треба вишукувати її таємно, в тиші, без вибагливості – оволодіти нею в темряві – і згодом запропонувати її попередньо підготовленій публіці41.