Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско
- Автор: де Лакло Шодерло, Прево Антуан-Франсуа д'Экзиль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо. Інститут літератури ім. T. Г. Шевченка Національної академії наук України
- ISBN: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-6695-4
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско». Краткое содержание книги:
Я припускаю, що завтра ви будете у маршальші де ***, де я, напевно, не зустрічатимуся з вами, оскільки гадаю, що під час першої нашої зустрічі нам треба буде поговорити про багато справ, і передусім про справу маленької Воланж, яку я зовсім не випускаю з очей. Тому я вирішив до особистого з вами побачення написати цього листа, і хоч яким би він був довгим, запечатаю його лише перед самим відправленням пошти, бо за нинішнього стану моїх справ усе може залежати від сприятливого випадку, і я вирушаю шукати його, а тому розлучаюся з вами.
Р. S. Восьма година вечора. Нічого нового. У неї – жодної вільної хвилинки, і вона навіть прагне бути ввесь час зайнятою. При цьому, одначе, стільки смутку, скільки дозволяє пристойність, – не менш того. Інша новина, мабуть, важлива: пані де Розмонд доручила мені передати пані де Воланж запрошення провести деякий час у неї в селі.
Прощавайте, мій чарівний друже. До завтра або, найпізніше, до післязавтра.
Із ***, 28 серпня 17…
Лист 45
Від президентші де Турвель до пані де Воланж
Пан де Вальмон сьогодні вранці поїхав, добродійко. Ви, здавалося мені, так бажали цього від’їзду, що я визнала своїм обов’язком повідомити вам про нього. Пані де Розмонд дуже сумує за своїм племінником, і, треба зізнатися, товариство його дійсно дуже приємне. Увесь ранок вона говорила мені про нього з чутливістю, яка, як вам відомо, їй така властива. Я вважала своїм обов’язком по відношенню до неї слухати її люб’язно, без заперечень, тим більше що у багатьох відношеннях вона цілковито мала рацію. До того ж я почувалася винною в тому, що є причиною цієї розлуки, і в мене немає сподівання, що я зумію якось винагородити її за радість, якої я ж її й позбавила. Ви знаєте, що за вдачею своєю я не занадто весела, а той спосіб життя, який нам належить вести тут, теж буде не з веселих.
Якби я тепер не слухалася вашої поради, то побоювалася б, що вчинила дещо необдумано, так засмутила мене печаль мого шановного друга. Я була до того зворушена, що охоче змішала б із її слізьми свої.
Тепер ми живемо сподіванням, що ви приймете запрошення пані де Розмонд приїхати до неї погостювати, яке вам має передати пан де Вальмон. Сподіваюся, ви не сумніваєтесь, що я з радістю побачу вас тут, і, по правді кажучи, ви просто мусите винагородити нас у такий спосіб. Я була б дуже рада також скористатися цією нагодою, аби ближче познайомитися з мадемуазель де Воланж і мати можливість іще більше запевнити вас у моїй глибокій повазі та ін.
Із ***, 29 серпня 17…
Лист 46
Від кавалера Дансені до Сесілі Воланж
Що таке сталося з вами, обожнювана Сесіль? Хто міг викликати у вас таку раптову і таку жорстоку зміну? Куди дівалися ваші клятви, що ви ніколи не змінитеся? Ще вчора ви з такою радістю повторювали їх! Що ж змусило вас забути їх сьогодні? Марно заглядаю я в себе – в самому собі причини цього я виявити не можу, і жахливо мені шукати її у вас. Ах, ви, ясна річ, не легковажна обманщиця, і навіть зараз, у мить відчаю, душі моєї не заплямує образлива підозра. І, все-таки, що за лиха година зробила вас уже не тією, якою ви були? Так, жорстока, ви вже не та! Ніжна Сесіль, обожнювана мною Сесіль, од якої я чув клятви, не уникала б моїх поглядів, не перешкоджала б щасливому випадку, завдяки якому ми опинилися поруч. Якщо ж яка-небудь незрозуміла мені причина і спонукала її поводитися зі мною так суворо, вона, в усякому разі, не забула б повідомити мене про неї.
Ах, ви не знаєте, ви ніколи не дізнаєтеся, моя Сесіль, як ви змусили мене страждати сьогодні й як я страждаю досі. Невже ви гадаєте, що я можу жити, якщо ви більше не любите мене? А тим часом, коли я благав у вас про одне слово, про одне тільки слово, яке могло б розвіяти мої страхи, ви замість того, щоб мені відповісти, удали, ніби боїтесь, як би вас не почули. І перешкоду, якої ще не було, ви самі ж створили, вибравши те місце, яке посіли в товаристві, що зібралося. Коли, вимушений вас покинути, я запитав, у який час зможу завтра побачитися з вами, ви удали, що не розчули, і призначити мені час довелося пані де Воланж. Отже, ця така жадана мить, яка зближує мене з вами, завтра породить у мені саме лише занепокоєння. І таку дорогу моєму серцю радість бачити вас змінить побоювання бути вам надокучливим.