В пошуках Аляски
- Автор: Грин Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-29-7
- Переводчик: Вера Назаренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В пошуках Аляски». Краткое содержание книги:
За п’ять хвилин ми всі розійшлися до своєї мети. Я йшов з Такумі. Ми відвертали увагу.
— Ми як бісова морська піхота,— сказав він.
— Перші в бій, перші на смерть,— нервово погодився я.
— Клята правда.
Він зупинився і відкрив наплічник.
— Не тут, чувак,— сказав я.— Треба дійти до будинку Орла.
— Знаю. Знаю. Просто... постривай.
Він дістав широкого обруча — брунатного, з плюшевою лисячою мордою нагорі. І вдягнув на голову.
— Що це в біса таке? — засміявсь я.
— Це моя лисяча шапочка.
— Лисяча шапочка?
— Так, лисяча шапочка.
— А навіщо тобі лисяча шапочка?
— Бо кляте лисеня нікому не зловити.
Вже за дві хвилини ми сиділи навпочіпки за деревами, які росли за півсотні футів од чорного ходу домівки Орла. У мене серце калатало, як барабани в музиці техно.
— Тридцять секунд,— прошепотів Такумі, й мені раптом стало моторошно, як тої ночі, коли я щойно приїхав, познайомився з Аляскою і вона схопила мене за руку і прошепотіла: «Гайда-гайда-гайда». Але я взяв себе в руки.
Подумав: «Ми задалеко».
Подумав: «Він не почує».
Подумав: «Він почує і вискочить так швидко, що ми не встигнемо утекти».
Подумав: «Двадцять секунд». Дихав я важко і часто.
— Пампушечку,— прошепотів Такумі,— ти впораєшся. Біжи, та й годі.
— Ага.
Біжи. Коліна не підкошуються. Легені працюють. Біжи — та й годі.
— П’ять,— сказав він.— Чотири. Три. Два. Один. Підпалюй. Підпалюй. Підпалюй.
Загорілося з сичанням, як на Четверте липня — День незалежності, який я завжди відзначав з батьками. Якусь мить ми стояли непорушно, дивлячись на ґніт, щоб переконатися, що він загорівся. А потім Такумі крикнув пошепки:
— Бігом-бігом-бігом, чорт забирай, бігом!
І ми побігли.
За три секунди — гучна черга вибухів. Це мені нагадало автоматні черги в «Обезголовленні», тільки набагато гучніші. Ми вже кроків на двадцять встигли відбігти, але все одно здавалося, що барабанні перетинки луснуть.
Я подумав: «Ну, таке він точно почує».
Ми проминули футбольне поле, забігли в гай, на пагорб, ледве орієнтуючись на місцевості. Оскільки було темно, коріння і вкриті мохом камінці під ногами потрапляли в поле зору в останню секунду, тож я час до часу спотикався і падав, і боявся, що Орел нас наздожене, але все одно підводився і біг за Такумі, геть від школи і гуртожитків. Ми мчали, наче на ногах були сандалі з крильцями. Я мчав як гепард, чи радше як гепард, який забагато курить. А потім, рівно за хвилину, Такумі зупинився і ривком відкрив наплічника.
Прийшла моя черга провадити зворотний відлік. Я втупився у годинника. Страшно! Орел уже вийшов. Уже біжить, безперечно. Цікаво, чи швидко він бігає? Він уже старий, але напевно ж розлютився.
— П’ять, чотири, три, два, один,— і сичання. Цього разу ми навіть паузи не робили, просто побігли — далі, на захід. Дихалося важко. Я зовсім не був упевнений, що протримаюся тридцять хвилин. Вибухнули петарди.
Коли гуркіт стих, ми почули крик:
— ЗУПИНІТЬСЯ НЕГАЙНО!
Але ми не зупинилися. Зупинок у плані не було.
— Я лисеня,— шепотів Такумі — і собі, і мені.— Лисеня ніхто не зловить.
За хвилину знову надійшла моя черга. Такумі лічив. Ґніт загорівся. Ми побігли.
Але сталася осічка. Ми були готові до однієї осічки: запасна зв’язка петард у нас була. Але ще одна коштуватиме Алясці з Полковником цілої хвилини. Такумі сів навпочіпки, підпалив ґніт і побіг. Залунали вибухи. Петарди трісь-трісь-тріщали в унісон з моїм серцем.
Коли вони затихли, я почув:
— СТІЙТЕ, БО ВИКЛИЧУ ПОЛІЦІЮ!
Голос долинав здалеку, але я відчував на собі Фатальний Погляд.
— Свині не спинять лисеня, бо я прудкий,— сказав Такумі сам собі.— Так я римую на ходу — бо я меткий.
Полковник попередив нас про можливі погрози поліцією, але непокоїтися не радив. Орлу поліція в школі самому ні до чого. Погана репутація для школи. Отож ми бігли. Перестрибуючи перешкоди і продираючись крізь дерева і чагарники. Падали. Підводилися. Якби Орел раптом не зміг переслідувати нас за вибухами петард, оті нескінченні «чорт-чорт-чорт», які ми видихали, спотикаючись об повалені дерева і падаючи в шипшину, не дали б йому збитися з курсу.