Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна

— Ди-феніл-хлор-арсин у суміші з фосгеном, по п’ятдесят відсотків кожного — дешева штука, ми озброюємо нині поліцію отакими гранатками, — зауважив Роллінг.

— Так… Пан каже істину, — це була газова гранатка… На щастя, протяг швидко видув газ. Я отямився і, напівживий, дістався додому. Я був отруєний, розбитий, агенти шукали мене по місту, лишалося тільки втекти з Ленінграда, що ми й зробили з великими небезпеками й труднощами.

Тиклінський розвів руками і схилився, віддаючись на милість. Зоя спитала:

— Ви певні, що Гарін теж утік з Росії?

— Він повинен був зникнути. Після цієї історії йому все одно довелося б давати пояснення карному розшуку.

— Але чому він обрав саме Париж?

— Йому потрібні вугільні пірамідки. Його апарат без них усе одно, що незаряджена рушниця. Гарін — фізик. Він нічогісінько не тямить у хімії. За його замовленням над цими пірамідками працював я, потім той, хто заплатив за це життям на Крестовському острові. Але у Гаріна є ще один компаньйон тут, у Парижі, — йому він і надіслав телеграму на бульвар Батіньйоль. Гарін приїхав сюди, щоб стежити за дослідами над пірамідками.

— Які у вас є відомості про співучасника Інженера Гаріна? — спитав Роллінг.

— Вїп живе у поганенькому готелі на бульварі Батіньйоль, — ми були там учора, нам дещо розказав воротар, — озвався Семенов. — Цей чоловік дома тільки ночує. Речей у нього ніяких немає. Виходить з дому у парусиновому балахоні, який у Парижі носять медики, лаборанти і студенти-хіміки. Певно, він працює десь там, недалеко.

— Зовнішність? Хай йому чорт, яке мені діло до його парусинового балахона! Воротар описав його зовнішність? — вигукнув Роллінг.

Семепов і Тиклінський перезирпулися. Поляк притис руку до серця.

— Якщо пана ласка, ми сьогодні ж дізнаємося про зовнішність цього добродія.

Роллінг довго мовчав, брови йому насупились.

— Які підстави у вас твердити, що той, кого ви бачили вчора в кафе на Батіньйоль, і людина, котра втекла під землю на площі Зірки, — одна й та ж особа, саме інженер Гарін? Ви вже помилились одного разу в Ленінграді. Що?

Поляк і Семенов знову перезирпулися. Тиклінський вишукано всміхнувся:

— Не буде ж пан Роллінг твердити, що у Гаріна в кожному місті двійники…

Роллінг уперто мотнув головою. Зоя Монроз сиділа, закутавши руки горностаєвим хутром, байдуже дивилась у вікно.

Семенов сказав:

— Тиклінський надто добре знає Гаріна, помилки бути не може. Тепер важливо з’ясувати Інше, Роллінг. Чи ви дозволяєте нам самим окрутити цю справу і одного чудового ранку притягти на бульвар Мальзерб апарат і креслення, чи будете працювати вкупі з нами?