Голубий Птах, названий син ірокезів
- Автор: Юрген Анна
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Андрєєва
- Жанр: Приключения про индейцев
Электронная книга - «Голубий Птах, названий син ірокезів». Краткое содержание книги:
… XVIII століття. Між англійцями і французами точиться боротьба за панування в
Північній Америці. Все далі в ліси відходять індійці — корінне населення країни.
Герой повісті, Георг — син білого поселенця, — потрапляє в полон до індійців, які
всиновляють його. Голубий Птах — так назвали хлопця нові батьки — пізнає життя
червоношкірих людей, про яких білі завойовники говорили тільки зневажливо. Він бачить, що
індійці не заслуговують такої зневаги. Голубий Птах полюбив своїх нових батьків, зжився з
індійцями. Знову потрапивши в середовище білих поселенців, він не може примиритися з їх
хижацькими прагненнями, користолюбством, з усім їх життям, сповненим ненависті і
нетерпимості до людей іншої раси. І хлопець назавжди повертається туди, де він знайшов свій
справжній дім, — до індійців.
Автор цієї книжки — Анна Юрген, сучасна німецька письменниця (НДР) — працюючи над
повістю, спиралася на історичні факти.
Цей захоплюючий правдивий твір з задоволенням прочитають і діти і дорослі.
В Радянському Союзі повість «Голубий Птах» видається вперше.
Полуденне Сонце розставила жінок в одну лінію. Співаючи та сміючись, розпочали вони роботу. Мотики спушували землю, а старі стебла маїсу відлітали в сторону. Позаду жінок ішли діти й вибирали корінці, складаючи їх у великі купи. Як тільки це коріння трохи підсихало на сонці, його запалювали. Білі хмари диму неслись над полем у село й до річки.
Хлопець здивовано роззявив рота, коли побачив, як швидко посувалася робота. Правда, земля тут була добра, не те, що в Рейстауні, де з ріллі стирчали пеньки, навколо яких батько мусив орати. І крім того, ірокезькі жінки працювали спільно, не розбираючи, чия нива на черзі — Ведмедів, Оленів, Бекасів чи Соколів. Так робота посувалася значно, швидше, ніж коли б кожний рід обробляв свою землю окремо.
Поля вже були підготовлені до сівби, коли Малий Ведмідь разом з дванадцятьма чоловіками і всіма в'ючними кіньми вирушив до торгової станції, що називалася Преск Іль і знаходилася на віддалі п'ятиденного переходу на північ, біля озера Ері. Там був французький гарнізон з двадцяти солдатів.
Щоосени й щовесни сюди прибували канадські купці, і сюди ж, коли луки загорялися золотим цвітом нагідок та коли ліс міняв зелене вбрання, жителі всіх сіл з території верхньої Аллегейні привозили свої мисливські трофеї — боброві шкури, хутра куниць, лосьові ковдри, — і обмінювали їх на паки матерії, сокири, казани та порох. Такі торговельні поїздки мали для червоношкірих велике значення, бо індійці звикали до деяких речей білих, а особливо до металевих знарядь.
Поки батько їздив з чоловіками на Преск Іль, жінки безперервно працювали.
Полуденне Сонце розподілила всіх на групи по двоє, і вони на відстані кроку одна від одної просувалися, працюючи, полем.
Голубий Птах допомагав матері; поруч з ними працювали Малія і тітка Тараня, а далі Козуля з тіткою Білий Дуб, і так група за групою через усе поле. Полуденне Сонце показувала хлопцеві, як обходитися з мотикою.
— Ти нагортаєш купку землі — не так багато — жменю, як маленький пологий горбочок крота. Гаразд, так правильно. Тепер ти робиш великий крок і ще нагортаєш такий самий горбок. І так весь час. Звертай лише увагу на те, щоб віддаль направо й наліво була однаковою.
З цими словами мати стала на коліна і розв'язала три шкіряні мішечки, які принесла з собою. Із першого вона взяла шість маїсових зернин, втиснула їх пальцем у землю, нагорнуту горбочком, і розгладила її. Потім з другого мішечка дістала п'ять чи шість квасолин і загорнула їх у землю посеред кола, по якому перед цим розмістила маїс. Зовні, по краю горбочка, мати вкинула трохи гарбузового насіння.
— Навіщо ти так робиш? — поцікавився Голубий Птах.
— Ми саджаємо своїх годувальників завжди вкупі. Коли стебла маїсу підростуть, по них плестиметься квасоля. Гарбузи пов'ються у вільному чотирикутнику між горбочками, а своїм широким листом в середині літа затримуватимуть вологу, щоб земля це так висихала. Так наші годувальники взаємно допомагають один одному, і тому треба, щоб вони росли завжди разом.
Крок за кроком просувалися вперед. Наступного ранку Голубий Птах не міг навіть пальцем поворухнути. Він безмаль не скрикнув, коли нагнувся: так боліла спина. Але мати сказала:
— Це пройде.
Вона мала рацію. Через деякий час болю в кістках як і не було, і робота давалася так само легко, як і вчора.
За дванадцять днів на полях всіх родів роботу було закінчено. Після цього жінки працювали на своїх грядках на околиці села. Полуденне Сонце також обробляла свій клаптик біля стовпа, на якому висіла намальована свіжими фарбами табличка. З матір'ю сюди завжди приходив і Голубий Птах.
Ще ніколи в своєму житті він не відчував так краси світанку, як тут, у полі, далеко від села. Здебільшого вони були з матір'ю вдвох; Малія залишалася вдома доглядати вогонь і казани.
Крапельки роси ще переливались на сонці, коли Голубий Птах з матір'ю підходили до стовпа з черепахою. Рівненька нива розкинулась аж до Довгих Дахів, за якими голубою стрічкою сяяла Боброва Річка.
Над полями стелився туман. Ранок сповнявся запахом свіжої землі і ніжної зелені.
То тут, то там у полі з'являлися яскравожовті цяточки жіночих блузок, наче нагідки на болотяних луках. Іноді в тишу і щастя мирної праці вливався радісний гомін.
Якось Полуденне Сонце заспівала пісню, і хлопець назавжди запам'ятав голос матері, що линув у замріяну небесну блакить: