Черлені щити

Все життя Олег ворогував з двоюрідним братом Володимиром Мономахом, також внуком Ярослава Мудрого. Ця ворожнеча передалася їхнім нащадкам — Ольговичам і Мономаховичам. І хто відає, якої шкоди завдала вона Руській землі, — чи не більшої, ніж напади половців? У цій міжусобній боротьбі за кращий город, за багатше князівство, за більш ласий шмат землі Олег часто опирався на допомогу половців і навіть, щоб зміцнити цей союз, одружився з княжною-половчанкою, поклавши цим початок багатьом змішаним русько-половецьким шлюбам не тільки Ольговичів, а й Мономаховичів. Від неї у князя було три сини — Всеволод, Ігор і Святослав.

Наймолодший, Святослав, Ігорів батько, вельми огрядний і неповороткий, але до шаленства запальний і войовничий, також одружився з половецькою княжною, та дітей від неї не мав. А коли вона померла, взяв дочку новгородського боярина і мав трьох синів — Олега, Ігоря та Всеволода.

Народився Ігор 3 квітня 1151 року в Новгороді-Сіверському. Якраз напередодні його народження князь-отець, покинувши жону-породіллю, помчав з військом на заклик Юрія Долгорукого, свого тодішнього союзника, під Київ, щоб вигнати зі стольного града великого князя Ізяслава Мстиславовича. Вістка про народження сина наздогнала Святослава Ольговича в дорозі, недалеко від Новгорода-Сіверського. Літописець того дня записав: "Святослав же, не дочекавшись великодня, виступив у понеділок на страстному тижні, а в вівторок народився у нього син, і дав він йому ім'я — в святому хрещенні Георгій, а мирське — Ігор". Це ім'я новонароджений одержав на честь свого дядька, батькового брата Георгія — Ігоря, убитого п'ять років перед тим повсталими киянами.

Вище за все отець ставив війну. Тому, не повертаючись додому, щоб глянути на сина, що з'явився на світ, повів свою рать далі. Цілий місяць супротивники ганялися один за одним, аж поки на річці Руті, побіля Києва, не відбулося криваве побоїще, в якому кияни перемогли, хоча і втратили вбитим великого князя Ізяслава. Юрій Долгорукий та Святослав Ольгович ледве втекли з поля бою і, перебрівши вище Заруба Дніпро, відступили до Десни.

Про все це Ігор дізнався, звичайно, значно пізніше — з розповідей старших та з літописів. А запам'ятав він себе трирічним хлопчиком, коли одного весняного сонячного дня нарядили його у військовий одяг, навмисне зшитий для такого випадку, причепили до боку іграшкового меча, а на голову наділи золотий шолом, і отець посадив його в сідло.

Це були урочисті пострижчини — посвята у воїни.

В Новгороді-Сіверському перед замковою церквою вишикувалася князівська дружина. Маяли знамена, блищали шоломи. Княгиня, дивлячись на сина, втирала сльози. Верещав біля неї від захоплення старший Ігорів брат Олег. Князь теж змахнув з ока сльозу, коли син раптом вихопив з піхов меча і підняв угору, а гридні, тримаючи коня за вуздечку, зробили з ним на майдані, на виду у сотень людей, почесне коло. І поки він їхав, гриміли бубни, гули гуслі та домри, кричали дружинники…