![Сліди залишаються [Следите остават - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/8/1/slidi-zalishayutsya-sledite-ostavat-uk-download.jpg)
Сліди залишаються [Следите остават - uk]
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: І. Мавроді
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Сліди залишаються [Следите остават - uk]». Краткое содержание книги:
Головними героями твору є діти — піонери, віком 11–13 років — хлопчики й дівчатка. Під час літніх канікул вони випадково натрапляють на слід зграї диверсантів і з великими пригодами допомагають органам державної безпеки виловити їх.
— В тебе?
— Так, у мене… Мама — керуючий будинку, я заміщаю її…
— Давай їх сюди!
Живка підвелася, відсунула одну з шухляд буфета і взяла звідти низку ключів.
— Ось! — Вона показала на маленький заіржавілий ключик.
Вся компанія вийшла, затамувавши подих, на сходи. Як в усіх великих жилих приміщеннях, коробка з електролічильниками містилась біля самих дверей, що вели на вулицю. Оскільки електролічильники були високо, Живка принесла стілець, потім, відкрила ящик і широко відчинила дверцята. Діти побачили три ряди чорних, до блиску начищених електролічильників.
— Ось цей! — сказала Живка немов чужим голосом. — Це електролічильник Дончевих.
Однак він не крутився! Всі побачили це одразу і потихеньку зітхнули.
— Ти впевнена, що саме це їхній? — спитав Пешо.
— Упевнена! Ось тут і написано — Дончев! — і Живка вказала на маленьку білу табличку, написану хімічним олівцем.
Настало коротке мовчання.
— Не зобов’язані ж вони користуватися тільки електроплиткою! — сказав тихо Бебо. — А й, можливо, саме в цю мить вони взялися до якоїсь іншої справи!
Живка зіскочила з стільця. Якщо він не крутиться зараз, то, може, крутитиметься потім, — треба, звичайно, залишатися тут і чекати. Небезпечним було тільки те, щоб хтось з дорослих, проходячи мимо, не поцікавився, що роблять діти біля електролічильників.
— Коли хочете, давайте почекаємо! — сказала Живка.
— Добре! — кивнув Пешо. — Хто знає, мож ливо, пощастить нам.
В парадні двері зайшла дівчина в білому платті і, не звернувши уваги на дітей, почала підійматися по сходах. Хлопчаки заспокоєно переморгнулися.
— Хто це? — спитав Бебо.
— Дочка професора, студентка!… Її нема чого боятися.
Раптом Юлія тихо крикнула. Хлоп’ята злякано подивилися на дівчинку. Вона нерухомо стояла з підведеним угору обличчям, наче застигла у цій схвильованій позі.
— Крутиться! — сказала вона приголомшено. Справді, білий кружечок з вузьким червоним пояском на електролічильнику досить швидко крутився. Діти, мов зачаровані, не могли одвести від нього поглядів. Кружечок крутився хвилини дві, потім одразу спинився. Першим отямився Пешо і тихо промовив:
— Бачили?
— Отже, справді, в квартирі є люди! — здивовано сказала Живка. — Та це просто… страшно!
Хоч кружечок і перестав крутитись, а всі ще дивилися угору, нібито чорний електролічильник був якимось дивним магнітом, який з величезною силою притягував їхні обличчя. Так минуло кілька хвилин, і Юлія знову порушила мовчання:
— Крутиться!
— Тихше! — гримнув на неї Пешо.
І цього разу білий кружечок крутився хвилинки дві, потім знову спинився. Так повторювалось кілька разів, поки, нарешті, Бебо похмуро пробурчав:
— Дуже дивна річ! Так не смажаться котлети!
— Готують щось особливе! — сказав.Пешо. — Щось незрозуміле. Чому вони включають прилади з такими дивними інтервалами?
Процедура зі струмом повторилась ще раз. Нарешті, Пешо махнув рукою і рішуче сказав:
— Ну, закрийте коробку! Залишатися тут далі небезпечно! Та й найбільш важливе ми вже взнали!
Живка взяла стілець і віднесла його додому. Бебо скористався з її відсутності і, підійшовши до Пешо, тихо сказав:
— Залишилося тільки перевірити ключем. Якщо ключ Тороманова відмикає двері Дончева, значить, все ясно, помилки не може бути!
— Ти збожеволів! — гримнув на нього Пешо. — Адже можуть люди зсередини почути нас… і тоді все під три чорти піде!
— Вірно! — розгубився Бебо. — Я про це не подумав.
— А я про це сто разів уже подумав. _ — То що будемо робити? — Зберемося ввечері всі і вирішимо! По-моєму, все найбільш важливе вже ясно, залишається тільки… діяти!
— А Живці що скажемо?
— Скажемо їй, що йдемо в міліцію! Після того, як ми усе розкрили, міліція вже спокійно може заарештувати їх!
Як тільки Живка повернулась, Пешо пояснив їй, що вони думають робити.
— Лише зберігай таємницю! — попередив він її в кінці. — Ніхто нічого не повинен знати! Інакше, коли прийде сюди завтра міліція, курчата можуть повилітати!
— А чому завтра?
— Сьогодні ввечері або завтра — як буде розумніше! Може, потрібно буде зібрати деякі додаткові відомості. Від тебе вимагається лише мовчати!
— Я не дитина! — сказала ображено Живка. Перед тим, як піти, Пешо обернувся до неї, подивився допитливо їй в очі і рішуче сказав:
— Дай мені ключ від парадних дверей!
— Навіщо він тобі? — здригнулася Живка.
— Мені він не потрібний, але може знадобитися міліції.