Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»]

Валбіцин розлютився. Ну чого справді? Ледь не заскавучав, як цуценя. Він, досвідчений вовкодав, старий і хитрий, якого ще ніхто не обводив навколо пальця. Може, тільки отой Марков… Ну й що? Наплювати й розтерти. А цей підвал можна розцінювати як тимчасовий відступ, саме тимчасовий…

Скільки таких Кранке зустрічалося на його шляху? Й ще зустрічатимуться. Усіх не перерахуєш, та й взагалі, чого він хоче від Кранке? Викинути з голови, забути, для чого зайві думки, клопоти, дбати слід про себе, тільки про себе, ніхто про тебе не подумає, не пожаліє — кожен сам коваль свого щастя.

Він, не роздягаючись, простягнувся на ліжку. Скоса зиркнув на пляшку, та утримався: завтра буде важкий день.

Кранке про щось запитав його, але Валбіцин відмахнувся від гауптштурмфюрера, повернувся на бік і засопів одразу — спокійно і втихомирено.

Він розплющив очі близько шостої ранку — спав без сновидінь і прокинувся легко й одразу, сів на ліжко й провів долонею по обличчю, ніби знімаючи рештки сну, — задзвонив будильник, і Валбіцин задоволено посміхнувся. Якщо прокидається в точно визначений час, то ще у формі й дурім вчорашні думки не повинні мучити його.

Скочив з ліжка й присів кілька разів, розминаючись і дивлячись, як невдоволено ворушиться Кранке.

— Підводьтеся, гауптштурмфюрер, — мовив весело, — у вас лишилося тільки чотири хвилини.

— Знаю без вас, — пробуркотів той роздратовано. Спустив босі ноги на підлогу, намацав холодні фарбовані дошки, потягнувся за шкарпетками. Однак, усвідомивши, що вовтузитись із шкарпетками можна досить довго, сунув босі ноги в капці й підсів до передавача, що стояв у кутку біля сейфа. Одягнув навушники, покрутив ручки настроювання, хитро, наче підморгуючи, засвітилося зелене око. Кранке раптом застережливо підвів руку, наче хтось міг заглушити звуки в навушниках, а Валбіцин застиг посеред кімнати з роззявленим ротом, збагнувши, що нарешті Краус вийшов у ефір. Дивився на згорблену спину гауптштурмфюрера й стримував дихання.