Твори у дванадцяти томах. Том другий

Все це було Корлісові не до вподоби, особливо коли він на часинку заходив до Фрони, а тут звичайно з'являвся й журналіст. Після випадку в «Опері» він, певна річ, не дуже був прихильний до Сент-Вінсента, та й інші, що знали про ту пригоду, скоса на нього поглядали. Трезвей теж пробував кілька разів щось несхвальне закинути на його адресу, але прихильники Сент-Вінсентові почали так завзято захищати журналіста, що полковник вирішив за краще надалі тримати язика за зубами. Якось Корліс, почувши надмірні вихваляння Вінсентові з боку місіс Шовіл, дозволив собі недовірливо посміхнутися, та Фрона при цьому спалахнула й насупила брови, і він здержався.

Другого разу він повівся й зовсім нерозсудливо — нагадав про сутичку в «Опері». Захопившись, він замалим не сказав такого, що зовсім не пішло б на користь ані йому, ані Вінсентові. Фрона й тут своєю щирістю замкнула йому вуста, і він не встиг нічого наговорити.

— Так, — сказала вона, — містер Сент-Вінсент мені про це розповідав. Він тоді, здається, вперше побачився з вами. Ви мужньо його боронили, ви й полковник Трезвей. Він від щирого серця вас хвалив, він був захоплений вами.

Корліс тільки зневажливо махнув рукою.

— Ні, ні! Судячи з його слів, ви чудово повелися! Мені приємно було це почути. Мабуть, воно дуже здорово — час від часу давати волю тому звірові, що в нас сидить. Особливо для нас, що давно вже відійшли від усього природного і хворобливо розманіжилися. Отак скинути з себе все штучне й умовне і шаліти на всі боки, коли внутрішній голос, суворий і безсторонній, промовляє: «Це друге моє «я». Дивись! Воно зараз не слухає мене, але я існую, і я таки керую людиною. Це друге «я» — це те прадавнє, могутнє, первісне, що є в людині. Воно буяє наосліп, мов той звір, а я стою осторонь та придивляюся до всього, що твориться. І в моїй волі наказати йому перестати чи буяти далі». О, як чудово бути чоловіком!