Твори у дванадцяти томах. Том другий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Катерина Корякіна
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том другий». Краткое содержание книги:
— Ви дивна людина, — звернулася Фрона до Сент-Вінсента, наводячи розмову на цікаве для неї питання. Перед тим вона коротко розповіла йому про Гарнеєві витівки з цукром. — Ця країна дев'ять років тому була, мабуть, зовсім дика. Аж не віриться, що ви тоді тут пробували. Розкажіть мені про це.
Грегорі Сент-Вінсент знизав плечима.
— Та немає про що розказувати! З мандрівкою мені зовсім не повелося. Безліч траплялося неприємних дрібних випадків, а нічого такого, чим би похвалитись.
— Ну, розкажіть! Я страшенно люблю такі оповідання. В них далеко більше життя, ніж у щоденних наших подіях. Коли вам, як ви кажете, не повелося, значить, ви щось мали на меті. Що ж власне?
Йому приємно було, що вона щиро зацікавилась.
— Гаразд. Коли вже вам так хочеться, я розповім про все, що варте уваги. В голові у мене вроїлася божевільна думка — знайти новий шлях навколо світу, на користь науці та особливо журналістиці. Я мав намір пройти Аляскою, перетнути по кризі Берінгову протоку і дістатися до Європи через Північний Сибір. Виправа мала дати якнайкращі наслідки, бо більшість тих країн ще зовсім не досліджено. Та мені не пощастило виконати свої наміри. Протоку я перейшов легко, але в Східному Сибіру загруз надовго. І все через Тамерлана, — так я звик пояснювати свою невдачу.
— Уліс, справжній Уліс! — Підійшовши до них, місіс Шовіл плеснула в долоні. — Сучасний Уліс! Як це романтично!
— Але не Отелло, — завважила Фрона. — Оповідач лінивий напрочуд. Зупинився на найцікавішому місці і загадково натякає на стародавнього героя. Так ставитись до нас не годиться, містере Сент-Вінсент, і ми не заспокоїмось, доки ви нам не з'ясуєте, яким побитом Тамерлан став вам на перешкоді.
Він засміявся й, неначе знехотя, повів мову далі.
— Коли Тамерлан з вогнем і мечем пронісся по Східній Азії, залишаючи за собою криваві річки, освітлюючи шлях пожежами, тоді гинули держави, міста лежали руїнами, а племена розпорошувалися по світу, як зоряний пил. Люди розбіглися по всій Азії. Рятуючись від жорстокостей лютого переможця, втікачі досягали далекого Сибіру, прямуючи на північ і на схід, і тому вздовж полярного узбережжя цієї країни осіло багато монгольських племен. Не надокучило вам ще слухати?
— Ні, ні! — скрикнула місіс Шовіл. — Це надзвичайно цікаво. Ви так майстерно розповідаєте. Це нагадує мені…
— Маколея[13], — добродушно засміявся Сент-Вінсент. — Я, бачите, журналіст, і Маколей мав великий вплив на мій стиль. Але обіцяю надалі спростити свої вирази. Отже, коли б не ті монгольські племена, ніщо б мене, мабуть, не зупинило в дорозі. Мені б не довелося одружуватись із дикунською царівною, ставати майстром щодо військових чвар та крадіжок оленів, і я легко, без перешкод доїхав би до Петербурга.
— О, ці герої! Скільки від них клопоту. Чи не так, Фроно? Ну, то як же там було з царівною та оленями?
Комісарова дружина приязно всміхнулася до нього, і він, поглянувши на Фрону, повів далі:
— При березі там живуть ескімоси, люди веселі, тихомирні й щасливі. Вони називають себе укіліон, себто поморяни. Я купив у них собак та харчу, і вони обійшлися зі мною дуже гарно. Але вони залежать від чо-чуенів, чи лісовиків, що їх також називають «оленячі люди». Чо-чуени — дике, войовниче плем'я, що зберегло в собі невгамовну монгольську лютість, тільки ще вдвоє жорстокіше за своїх пращурів. Коли я відійшов від берега в глибину країни, вони наскочили, забрали все моє добро, а мене зробили невільником.
— А то не були росіяни? — запитала місіс Шовіл.
— Росіяни серед чо-чуенів? — Він весело засміявся. — Географічно вони живуть на землях, що належать білому цареві, але політично цілком від нього незалежні. Не думаю навіть, щоб вони коли про нього чули. Не забувайте, що внутрішня частина північно-східного Сибіру покрита полярною ніччю, — це терра інкогніта, куди рідко хто заходив, а не вертався звідти ніхто.
— Але ж ви?..
— Це щасливий виняток. Не знаю, чому вони змилувалися надо мною. Але так воно трапилось.
Спочатку зі мною поводилися дуже зле, жінки та діти били мене, одягали в погані, вошиві шкури, годували покидьками. Вони не мають бога в серці, ті дикуни. Як я залишився живий, сам не розумію. Пам'ятаю тільки, що спочатку я часто думав про самогубство. Врятувало мене тоді лишень те, що я дуже скоро став нечутливим, зробився ніби твариною — так вплинули на мене постійні страждання та зневага. Напівзамерзлий, вмираючи з голоду й терплячи нечувані муки, часто зомліваючи, — так мене немилосердно били, — я все терпів, наче справжня тварина.
13
Маколей, Томас Бабінгтон (1800–1859) — англійський політичний діяч, історик, публіцист; вважався добрим стилістом.