Пригоди бравого вояка Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Серия: Вершини світового письменства #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 966-03-1850-2
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди бравого вояка Швейка». Краткое содержание книги:
Треба віддати належне фельдкуратові: у казарми він не дзвонив, бо не мав телефону, а просто говорив у настільну електричну лампу.
Вже третій день Швейк служив денщиком у фельдкурата Отто Каца і за цей час бачив його лише один раз. Третього дня з’явився денщик надпоручника Гельміха і сказав Швейкові, щоб той прийшов до них забрати фельдкурата.
Дорогою денщик розповів Швейкові, нібито фельдкурат посварився з надпоручником, розбив піаніно, і тепер п’яний як чіп, і не хоче йти додому. Надпоручник Гельміх, теж п’яний, викинув фельдкурата в коридор, і той сидить під дверима на підлозі й куняє.
Прибувши на місце, Швейк струснув фельдкурата за плечі, а коли той замурмотів і розплющив очі, Швейк козирнув і сказав:
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я прийшов.
— А що вам тут треба?
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я дістав наказ забрати вас звідсіля.
— Ви дістали наказ забрати мене? А куди ж ми підемо?
— До вас на квартиру, пане фельдкурате.
— А нащо ж мені йти до себе на квартиру, хіба я не в своїй квартирі?
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, ви в коридорі чужого дому.
— А-а як я сюди потрапив?
— Насмілюсь доповісти, ви були в гостях.
— В г-г-гостях. Я н-не був. Це ви п-пом-миляєтеся.
Швейк підняв фельдкурата і спер його на стіну. Фельдкурат хитався з боку на бік, падав на нього і при цьому застерігав:
— Я впаду! Впаду, — твердив він знову, дурнувато посміхаючись.
Нарешті Швейкові вдалося прихилити фельдкурата до стіни, і той у новій позі знову почав дрімати.
Швейк розбудив його.
— Що вам потрібно? — спитав фельдкурат, зробивши марну спробу зсунутися по стіні й сісти на підлозі. — Хто ви такий?
— Насмілюсь доповісти, — відповів Швейк, притискаючи фельдкурата до стіни, — я ваш денщик, пане фельдкурате.
— У мене немає ніякого денщика, — насилу промимрив фельдкурат і зробив нову спробу звалитися на Швейка. — Я не фельдкурат, а свиня, — признався він із щирістю пияка, — пустіть мене, добродію, я вас не знаю.
Недовга боротьба скінчилася цілковитою Швейковою перемогою. Швейк використав цю перемогу і стяг фельдкурата зі сходів до під’їзду, де фельдкурат знову почав опинатися, щоб його не витягли на вулицю.
— Я вас не знаю, — невпинно торочив, борюкаючися зі Швейком, фельдкурат. — Ви знаєте Отто Каца? Це я. Я був у архієпископа, — репетував він, тримаючись за двері під’їзду. — Мною цікавиться Ватікан, розумієте?
Швейк відкинув «насмілюсь доповісти» і заговорив з фельдкуратом інтимним тоном:
— Пусти двері, кажу, бо як трісну тебе по тих лапах. Ходім додому, та й годі. Не розмовляти!
Фельдкурат пустив двері й звалився на Швейка.
— Так, ходімо кудись, але до Шугів {66} не піду, там я заборгувався.
Швейк випхав його з під’їзду і, шарпаючи, поволік по тротуару.
— Що це за пан такий? — спитав хтось із зустрічних.
— Це мій брат, — відповів Швейк, — дістав відпустку і приїхав відвідати мене. Отож на радощах упився, бо не думав, що застане мене живого.
Почувши останні слова, фельдкурат промугикав якийсь мотив з оперети, якої б ніхто не пізнав, і відразу ж почав чіплятися до перехожих:
— Хто з вас мертвий, хай з’явиться до корпусного командування протягом трьох днів, щоб його труп можна було покропити святою водою… — І вмовк, намагаючись заритися носом у тротуар. Швейк ухопив його під пахви й знову поволік додому.
Витягши голову, волочачи ноги, фельдкурат перебирав ними, як кицька з переламаним хребтом, і мугикав:
— Deminus vobiscum, et cum spiritu tuo. Dominus vobiscum 1.
1 Господь з вами і з духом твоїм. Господь з вами (лат.).
На стоянці візників Швейк посадив фельдкурата біля муру, а сам пішов торгуватися з ними. Один з них заявив, що він цього пана дуже добре знає, бо раз уже його возив, і більше не повезе.
— Обригав мені геть усе і не заплатив навіть за проїзд. Я його возив щось години зо дві, поки знайшов, де він живе. Потім я тричі приходив по гроші, і лише тиждень тому він дав мені за все п’ять крон.
Після довгих умовлянь один з візників погодився їх везти.
Швейк повернувся до фельдкурата. Той спав, і хтось тим часом зняв у нього з голови й забрав чорний котелок (фельдкурат звичайно ходив у цивільному).
Швейк збудив свого хазяїна й за допомогою візника посадив у критий екіпаж. Там фельдкурата охопила цілковита апатія. Швейк здався йому полковником Юстом з сімдесят п’ятого піхотного полку, і він кілька разів повторив: