Пригоди бравого вояка Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Серия: Вершини світового письменства #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 966-03-1850-2
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди бравого вояка Швейка». Краткое содержание книги:
Довгань ще раз перезирнувся з малим і сказав:
— Що ж, ходімо, до Карліна ще далеко.
Дорогою Швейк розповідав їм різні анекдоти; вони прийшли в «Куклик» у доброму настрої і все зробили так, як порадив Швейк. Гвинтівки сховали на кухні й зайшли до залу, де скрипка і гармонія наповнювали все приміщення звуками улюбленої пісні «На Панкраці, гей, на горбочку, там алея, як шнурочок…».
Якась дівчина сиділа на колінах у підтоптаного на вигляд молодика з рівненьким проділом і співала хрипким голосом: «Я нагледів дівчиноньку, та у неї інший є».
За одним столиком спав п’яний сардинник. Вряди-годи він прокидався, грюкав кулаком об стіл і бурмотів: «Так не годиться!» І знову засинав. За більярдом під дзеркалом сиділо ще троє дівчат, що гукали якомусь залізничникові: «Кавалере, почастуйте нас вермутом!» Біля музикантів двоє сварилися, з’ясовуючи, чи зацапав учора патруль якусь Марженку, чи ні. Один казав, що бачив це на власні очі, а другий запевняв, що вона пішла спати з якимось солдатом у готель «Вальшум».
Біля самих дверей сидів солдат із кількома цивільними й розповідав їм, як його поранили в Сербії. У нього була перев’язана рука і повні кишені сигарет, які він дістав від співрозмовників. Він усе говорив, що не може більше пити, а один з цієї компанії, лисий дідок, безперестанно його заохочував:
— Та пийте, пийте, солдатику, хто зна, чи ще колись зустрінемось. Замовити для вас якусь пісню? Ви любите «Сирітку»?
Це була улюблена пісня лисого дідка, і коли за хвилину скрипка і гармонія заквилили її, очі старого налилися слізьми, і він завів деренчливим голосом:
Від сусіднього стола хтось гукнув:
— Та годі ж бо! Тю на вас! Заткніться вже з цією своєю сиріткою!
І наперекір старому за ворожим столом почали співати:
— Франто! — покликали вони пораненого вояка, заглушивши «Сирітку» і доспівавши «Розлуку». — Кинь ти вже їх до бісового батька та ходи до нас. Плюнь на них і тягни сюди сигарети. Годі тобі розважати овечок божих.
Швейк із своїми конвоїрами зацікавлено дивилися на ту сцену.
Швейк — він часто бував тут до війни — поринув у спогади, як налітав сюди, бувало, з облавою комісар поліції Драшнер, як його боялися повії, але все ж таки складали про нього пісні, де все було навпаки.
Якось вони навіть хором заспівали:
Цієї миті несподівано ввійшов Драшнер у супроводі свого почту, страшний і невблаганний. Всі шарахнули, як куріпки від пострілу. Цивільні агенти зігнали всіх докупи, і Швейк теж опинився в цій компанії, бо на свою біду, коли комісар Драшнер зажадав від нього посвідчення особи, спитав: «А чи маєте ви на це дозвіл управління поліції?»
Швейк пригадав також одного поета, який висиджував тут під дзеркалом, і під невгамовну метушню та звуки гармонії писав віршики, й тут же, у «Куклику», читав їх повіям.
Швейкові конвоїри, навпаки, ніяких спогадів не мали. Для них це було щось зовсім нове, і це нове починало їм подобатися. Першим оговтався маленький товстун, бо такі люди не тільки оптимісти, але мають нахил і до епікурейства. Довгань ще якусь хвилину боровся сам із собою, але, позбувшися свого скептицизму, поволі втрачав також і стриманість та розсудливість.
— Я потанцюю, — вирішив він після п’ятого кухля пива, побачивши, як пари танцюють «шлапака» {65} .
Товстун зазнавав усіх радощів життя.
Біля нього сиділа якась дівчина і верзла непристойності, а в нього від її слів очі так і вигравали.
Швейк пив. Довгань, натанцювавшись, повернувся із своєю партнершою до стола. Потім усі вони співали, танцювали, безперестанку пили і поплескували своїх подружок. У тій атмосфері продажного кохання, нікотину та алкоголю все немов керувалося старим гаслом: «Після нас — хоч потоп».
Пополудні до них підсів якийсь вояк і запропонував зробити за п’ятірку флегмону або зараження крові. Шприц, мовляв, при ньому, і він може впорснути їм у руку або ногу гас[40]. Після того будете, каже, лежати щонайменше зо два місяці, а якщо змочувати рану слиною, то, можливо, і з півроку, а тоді вас змушені будуть зовсім відпустити з військової служби.
Довгань, який втратив душевну рівновагу, домовився з вояком, і той в убиральні впорснув йому гас у ногу.
40
Цей засіб потрапити в лікарню був цілком випробуваний. Але сморід гасу залишається в пухлині і зраджує. Бензин кращий, бо швидше випаровується. Пізніше впорскували ефір з бензином, а ще пізніше досягли інших удосконалень. (Прим. автора).