У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

Одного вечора мені захотілося розповісти досить комічну історійку про пані Бланде, але я прикусив язика, я згадав, що Сен-Лу її знає і що коли я заходився був її викладати йому назавтра по приїзді сюди, він урвав мене: «Ви вже оповідали мені це в Бальбеку». Тому я здивувався, бачачи, що він заохочує мене вести далі, запевняючи, що не знає цієї історійки і що йому кортить почути. Я сказав: «Ви, мабуть, забули, але зараз пригадаєте». — «Ба ні, присягаюся, ти помиляєшся. Ти мені її не розповідав. Катай!» І, поки точилася розповідь, він, увесь роз’ятрений, бликав захоплено то на мене, то на приятелів. Тільки коли я закінчив розповідь, серед дружного сміху товариства, я зрозумів, що йому хотілося, аби в його приятелів склалося гарне уявлення про мій розум, і що тільки тому він прикинувся, ніби вперше чує цю історію. Оце так дружба!

Третього вечора один з Роберових товаришів, з яким мені не випадало розмовляти досі, балакав зі мною довгенько; згодом я чув, як він упівголоса говорив Роберові про втіху, якої зазнав від нашої розмови. Справді, ми гомоніли цілий вечір, геть забувши про повні перед нами келишки з сотерном, відрубні від інших, затулені від них чудовими заслонами тієї виниклої між людьми симпатії, яка, якщо вона вільна від фізичного потягу, становить собою єдине почуття, де все тайнощі. Так само загадковим видалося мені у Бальбеку почуття, яке живив до мене в душі Сен-Лу, зовсім не пов’язане з інтересом, який мали для нього наші розмови, почуття, позбавлене якихось матеріяльних уз, незриме, невідчутне на дотик, а проте таке живе в ньому, наче флогістон, наче пальний газ, такий лоскітний, що Робер не міг про нього не говорити без усмішки. А може, було щось іще дивовижніше в симпатії, розквітлій тут на один вечір, — так розпустився б протягом кількох хвилин пуп’янок у теплі цього по-коїка. Я не стримався і спитав у Сен-Лу, чи правда, що його одруження з панною д’Амбрезак, як чув я у Бальбеку, річ вирішена. Він відповів, що не тільки нічого не вирішено, але навіть про це і не йшлося, що він не бачив цієї панни і в очі, що він не знає, хто вона. Якби я спіткав зараз когось із тих, хто говорив мені про Роберове женіння, він ознаймив би мені про те, що панна д’Амбрезак має побратися, але не з Сен-Лу, а Сен-Лу має побратися, але не з панною д’Амбрезак. Я вельми їх здивував би, нагадуючи їм, що вони пророкували щось зовсім інше, та ще й так недавно. А щоб ця невинна розвага тривала і множила неймовірні чутки, нарощуючи масу, чутка за чуткою, громадячи їх за кожним іменем, природа дала цим пустоплясам пам’ять тим коротшу, чим більша була їхня легковірність.