Нетопир

— Вибач, Ховлі, але Вайт відпадає. Жодного мотиву, і його коханка говорить, що на момент убивства він був у Німбіні, — сказав Водкінс.

Харрі підвищив голос:

— Ви що, не чуєте мене? Анджеліна Хатчинсон вживає чортзна-які наркотики. Вона вагітна, очевидно від Еванса Вайта. Хлопці, та він же підгодовує її наркотою. Він для неї цар і бог! Вона вам що завгодно скаже. Ми розмовляли з господарем будинку: ця дамочка ненавиділа Інґер Холтер, і не без причини. Взяти хоч би те, що якесь дівчисько з Норвегії намагається поцупити у неї курку, що несе золоті яйця.

— Може, тоді краще зайнятися міс Хатчинсон? — тихо запропонував Леб’є. — У неї, принаймні, є мотив. Може, це їй Вайт потрібний для алібі, а не навпаки.

— Але Вайт бреше! Його бачили в Сіднеї напередодні того дня, коли знайшли тіло Інґер Холтер. — Харрі підвівся і заходив по кімнаті, наскільки дозволяли її розміри.

— Якщо вірити повії, яка вживає ЛСД, і ще не ясно, чи зможемо ми її допитати, — додав Водкінс і повернувся до Юна: — Що авіакомпанії?

— За три дні до вбивства поліція Німбіна бачила на головній вулиці самого Вайта. З тієї миті по день убивства він не значиться в списках пасажирів ні «Ансетта», ні «Квантаса».

— Це ще ні про що не говорить, — буркнув Леб’є. — Чорта з два наркоторговець роз’їжджатиме під власним ім’ям. Потім, він міг їхати потягом. Або автомобілем, якщо у нього було багато часу.

Харрі вибухнув:

— Повторюю: за даними американської статистики, у сімдесяти відсотках випадків убивця і жертва знайомі. Та й шукаємо ми серійного вбивцю, знайти якого — все одно що зірвати приз в лотереї. Давайте бодай шукати там, де у нас більше шансів його знайти. Все-таки зараз у нас є хлопець, на якого вказують деякі докази. Потрібно його лише трохи потрясти. Хапай, дяче, поки гаряче. Узяти його в шори. Змусити зробити помилку. А зараз ми там, куди він хотів би нас загнати, тобто в… як його… — він безуспішно намагався пригадати, як англійською буде «глухий кут».

— Гм, — Водкінс почав роздумувати вголос. — Звичайно, вийде не дуже гарно, якщо виявиться, що винний був у нас під носом, а ми й не помітили.

Під цю хвилину увійшов Ендрю.

— Усім привіт! Даруйте, запізнився. Але хтось же повинен пильнувати ладу на вулицях. Що стряслося, шефе? У тебе на лобі зморшки завглибшки як долина Джамісон!

Водкінс зітхнув:

— Ось мізкуємо, куди направити наші ресурси. Відкласти на якийсь час версію про серійного вбивцю і зайнятися Евансом Вайтом. Чи Анджеліною Хатчинсон. Ховлі говорить, що алібі у них так собі.

Ендрю розсміявся і дістав з кишені яблуко:

— Хотів би я поглянути, як вагітна жінка вагою сорок п’ять кілограмів забиває кремезну скандинавську дівчину. А потім ґвалтує.

— Просто версія… — пробурмотів Водкінс.

— А про Еванса Вайта взагалі час забути. — Ендрю витер яблуко об вилогу піджака.

— Чому?

— Я поговорив тут з одним своїм інформатором. У день вбивства він був у Німбіні, шукав травку і прочув про чудовий товар Еванса Вайта.