Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але судимість з них була знята або погашена в установленому законом порядку (статті 89—91 КК);
— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але пройшли строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);
— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але були звільнені від відбування покарання в порядку, встановленому статтями 75—79 КК України — з випробуванням, по акту амністії (ст. 86 КК) чи помилування (ст. 87 КК), або за хворобою (ст. 84 КК).
Відповідно до вимог Інструкції про порядок розподілу засуджених, особа вважається такою, що відбувала покарання у виді позбавлення волі, якщо вона раніше відбувала його в установах виконання покарань ДКВС України, незалежно від погашення або зняття судимості.
З огляду положень статей 88—91 КК України, навряд чи, такий підхід можна визначити правильним, адже з моменту погашення і зняття судимості особа позбувається статусу судимої та його кримінально-правових і соціально-правових наслідків. Крім цього, вимоги зазначеної Інструкції суперечать статтям 61 та 63 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення та обмежений у правах і свободах не інакше, як по закону та на підставі вироку суду.
10. Поняття злочину, вчиненого з необережності, дано в ст. 25 КК України.
11. Поняття злочинів невеликої та середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких злочинів дано в ст. 12 КК України.
12. Порядок переведення засуджених з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня передбачений у статтях 100—101 КВК України та нормативно-правовими актами Центрального органу.
13. Вжитий законодавцем у п. 2 ч. 2 коментованої статті термін «можуть відбувати» означає, що це питання віддається на розсуд адміністрації установи виконання покарання, тобто є її правом, а не обов’язком при здійсненні кримінально-виконавчої діяльності.
14. Відповідно до ст. 147 КВК України засуджені, які досягли 18-річного віку, переводяться з виховної колонії для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Винятки складають ті засуджені, яких залишають у виховних колоніях до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними 22 років (ст. 148 КВК).
15. У період відбування покарання у виді позбавлення волі, згідно з вимогами чинного законодавства, включаються:
— час перебування особи у місцях попереднього ув’язнення (ізоляторах тимчасового тримання та слідчих ізоляторах) — у співвідношенні «день за день» (один день тримання у цих установах дорівнює одному дню позбавлення волі (ч. 5 ст. 72 КК, ст. 338 КПК), у тому числі — час перебування у медичній установі, коли обвинувачений перебував під вартою (ч. 3 ст. 338 КПК);
— час перебування засудженого у слідчому ізоляторі при тимчасовому його переведенні з виправної колонії у разі необхідності проведення слідчих дій з його участю (ст. 4101 КПК, ст. 90 КВК);
— час перебування засудженого до позбавлення волі у лікувальних закладах МОЗ України під час відбування покарання та у виправних колоніях лікувального профілю ДКВС України (статті 88, 116 КВК, ст. 406 КПК);
— час перебування засудженого у відпустці (ст. 111 КВК);
— час безпосереднього відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі у виправній колонії (статті 87, 93 КВК), включаючи час перебування особи у транспортних засобах, пересильних пунктах, слідчих ізоляторах та інших установах виконання покарань у разі переведення засудженого до іншої виправної колонії (ст. 88, ч. 2 ст. 93 КВК).
Вчинення злочину засудженим до позбавлення волі у цей період, крім часу перебування особи як обвинуваченого до винесення рішення по справі, за якою він засуджений, вважається, згідно з чинним законодавством повторним (ст. 32 КК) або рецидивом (ст. 34 КК). У такому разі покарання такій особі призначається за правилами ст. 71 КК України, тобто суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Саме про таку категорію засуджених йдеться у п. 3 ч. 2 коментованої статті.
16. Смертна кара (виняткова міра покарання) — це один з видів покарання, що існував в Україні до 29 грудня 1999 р., коли Конституційний Суд України своїм рішенням визнав його таким, що суперечить Конституції України. На підставі цього рішення Верховна Рада України прийняла закон про виключення смертної кари з Кримінального кодексу України та запровадження нового виду покарання — довічного позбавлення волі — шляхом доповнення Кримінального кодексу України новою статтею 252.