Шляхи свободи. Зрілий вік
- Автор: Сартр Жан-Поль
- Серия: Шляхи свободи #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-8118-31-6
- Переводчик: Леонид Кононович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шляхи свободи. Зрілий вік». Краткое содержание книги:
«Зрілий вік» — перша частина трилогії «Шляхи свободи» в якій змальовано складний шлях до усвідомлення справжньої сутности свободи.
Він угледів цю пляму на яскраво-фіолетовій тканині й раптом відчув, що знову зробився чимсь одним. Один. Боягуз. Тип, що любить своїх котів і не хоче втопити їх у річці. Він узяв ножика й, нагнувшись, перерізав шпагат. Мовчки перерізав: навіть всередині у нього була тиша, йому було надто соромно, щоб розбалакувати з собою. Він узяв кошика і піднявся східцями: так проходив би він, одвернувшись, повз когось. Хто дивився б на нього зі зневагою. В душі його стояла пустка і тиша. Щойно піднявшись нагору, він насмілився звернутися до себе з першими словами: «Що ж то за крапля крови?» Та не наважився відімкнути кошика: кульгаючи, він рушив назад. Це я. Це я. Це я. Покидьок. Та в глибині душі промайнула чудернацька посмішка, позаяк він усе-таки врятував Поппею.
— Таксі! — погукав він.
Авто зупинилося.
— Вулиця Монмартр, 22, — звелів Даніель. — Поставте, будь ласка, цього кошика біля себе.
Погойдування таксі заколисували його. Йому навіть більше не вдавалося зневажати себе. Потім його знову охопив сором, і він знову побачив себе збоку: картина була нестерпна. «Ні гамузом, ні потроху», гірко подумалося йому. Коли взяв гаманця, щоб заплатити водієві, то безрадісно зауважив, що гаманець аж розпирає від банкнот. «Заробляти гроші, авжеж. Це я вмію».
— От ви й повернулися, пане Серено, — сказала консьєржка, — а до вас хтось допіру піднявся. Один ваш приятель, високий, з отакенними плечима. Кажу йому, що вас, мовляв, немає, а він мені: «Та нічого, я залишу йому записку під дверми».
Вона поглянула на кошика й вигукнула:
— А пусюнчиків ви назад принесли!
— Що ж, пані Дюпюі, — зітхнув Даніель, — може, й не варто було це робити, але я не зміг розлучитися з ними.
«Це Матьє, — подумав він, піднімаючись нагору, — як сніг на голову». Він тішився нагодою ненавидіти іншого.
Матьє він здибав на сходовому майданчику четвертого поверху.
— Вітаю, — мовив той, — не сподівався зустріти тебе.
— Я ходив гуляти з котами, — сказав Даніель. Він здивувався, відчувши в собі якесь тепло.
— Зайдеш до мене? — квапливо спитався він.
— Авжеж. Хочу попросити за одну послугу.
Даніель кинув на нього швидкий погляд і помітив, що лице в нього землистої барви. «В нього страшенно заклопотаний вигляд», подумав собі він. Йому захотілося допомогти Матьє. Вони піднялися. Даніель вставив ключа в шпарину і відчинив двері.
— Заходь, — мовив він. І легенько доторкнувся до плеча Матьє, та відразу ж відсмикнув руку. Матьє ввійшов до кімнати й сів у фотель.
— Я так і не второпав, що там набалакала мені консьєржка. — сказав він. — Вона сказала, ніби ти повіз своїх котів до сестри. Ти що, помирився з нею?