Шляхи свободи. Зрілий вік

Годинник Даніеля показував двадцять п'ять хвилин на одинадцяту. Він прочинив кухонні двері і свиснув. Сціпіон вигулькнув перший; він був білий, з рудими латками і куцою борідкою. Він суворо глянув на Даніеля і хижо позіхнув, дугою вигнувши спину. Даніель обережно опустився на коліна і почав ласкаво гладити його писок. Кіт, приплющивши очі, пацав його лапою по рукаву. Перегодя Даніель взяв його за шкуру і посадив у кошик; блаженно мружачи очі, Сціпіон розлігся там на всеньку довжину. Потім припленталася Мальвіна; Даніель любив її менше, ніж тих двох, бо вона завжди прикидалася і в неї була рабська вдача. Коли вона була певна, що її бачать, то ще здалеку починала мурчати і лащитися: вона терлася головою об стулку дверей. Даніель доторкнувся до її товстої шиї, й вона лягла на спину, простягнувши лапи, а він лоскотав її соски серед чорної шерсти. «Ха, ха, — розмірено проспівав він, — ха, ха!», а вона переверталася з одного боку на другий, ґраціозно водячи головою. «Зачекай-но, — подумав він, — ось настане полудень». Він зловив її за лапи і поклав поруч зі Сціпіоном. Вона трохи здивувалася, та потім згорнулася в клубок і, подумавши, почала муркотіти.

— Поппеє! — погукав Даніель. — Поппеє, Поппеє!

Поппея ніколи не йшла, коли її гукали; Даніель мусив податися по неї на кухню. Угледівши його, вона люто зашипіла і плигнула на ґазову плиту. Це була дика кішка з великою близною, що перетинала її лівий бік. Даніель знайшов її в Люксембурзькому саду, коли вже зачиняли ворота, і приніс додому. Вона була владна і зла, часто кусала Мальвіну; Даніель її любив. Він узяв її на руки, вона відкинула голову назад, зіщуливши вуха і наїжачивши шерсть: у неї був обурений вигляд. Він провів пучками по її писку, й вона почала кусати його за палець, лютуючи і бавлячись; тоді він ущипнув її за шию, й кішка підняла свою вперту голову. Вона не мурчала — Поппея ніколи не мурчала, — проте дивилася йому просто в обличчя, і Даніель за звичкою подумав: «Рідко буває, що кіт дивиться просто у вічі». Водночас він відчув, як його охоплює тривога, і йому довелося одвести очі убік. «Сюди, сюди, — сказав він, — сюди, моя королево!» — і посміхнуся, не дивлячись на неї. Ті двоє лежали біч-о-біч, вони були приголомшені, та все ж мурчали, можна було подумати, що це співають цикади. Даніель поглянув на них з недоброю полегшею: «Фрикассе із кролика в білому вині». Він думав про рожеві соски Мальвіни. Та посадити Поппею в кошик було непросто: він мусив підштовхувати її ззаду, вона обернулася й, зашипівши, дряпнула його. «Ага, то ти так?» — сказав Даніель. Він згріб її за шкуру і за поперек, силоміць зігнув удвоє, вербовий коршик затріщав од її кігтів. Кішка на мить завмерла, і скористався цим, щоб закрити кришку і замкнути її на два замки. «Ху», — видихнув він. Рука трохи щеміла сухим дражливим болем, таким як лоскіт. Він підвівся і з іронічним задоволенням глянув на кошика. «Попалися!» З тильного боку долоні були три подряпини, а всередині в ньому самому теж якийсь лоскіт, чудернацький лоскіт, що міг недобре скінчитися. Даніель узяв на столі клубок шпагату і сховав його до кишені штанів.