Гілея

(Із зшитка Ганнусі Гомон)

Четверту годину, без перерви, йшло засідання бюро Овідіопільського райкому партії. Обговорювалася статті про антинаукові тенденції в Степовому лісгоспі, надрукована в обласній газеті. Автором її був Петро Петрович Лобан — редактор районної газети. Він сидів поруч з Мірошником — суворий і безпристрасний: я все зробив, щоб відкрити вам очі, а тепер ви розбирайтеся самі — було написано на його обличчі. Але байдужість була вдавана, бо насправді Лобан ловив кожне слово тих, що виступали. Приємно було чути: «Як правильно вказує в статті товариш Лобан», «Автор сміливо викрив антинаукові тенденції» ...Тепер уже Мірошник повинен рахуватися з ним, хоч як йому цього не хочеться. І хай не думає Мірошник, що Лобан сам роздмухав цю справу, він лише виклав у статті висновки комісії облвиконкому, ну, а якщо трапляються занадто різкі формулювання і висновки, то це вже діло інше. Лобан звик називати речі їх іменами, його ніхто не примусить сюсюкати там, де треба викорчовувати з корінням безгосподарність або, коли хочете, прихований саботаж...

Звичайно, Мірошнику жаль Запорожного — дружки, до дівчат разом їздять, але для Лобана нема ні свата, ні брата, коли йдеться про всенародну справу і честь комуніста. Кому це надав слово Мірошник? А-а, Каїтану. Цікаво, що скаже цей боязливий начальничок...

— Товариші, — важко дихаючи, почав Каїтан, — стаття товариша Лобана в основному правильно висвітлила стан справ у Степовому лісгоспі... Порушення мали місце і... продовжують мати місце... Той факт, що посаджено понад триста гектарів лісу всупереч рекомендаціям, затвердженим вищими інстанціями, має місце, — тьху ти, господи, подумки кляв себе Каїтан, і пристало оце «має місце», і повторив: — має місце...

— Це ми знаємо без вас, — перебив Каїтана уповноважений облвиконкому, — ви скажіть, як ви оцінюєте дії Запорожного як спеціаліст.

— Я як спеціаліст, — морщив лоба Каїтан, — оцінюю дії Запорожного, як такі, що... дайте мені води, будь ласка. — Каїтанові подали води, він довго пив і думав: як же оцінити ті «дії»? — Я оцінюю їх, як анти... анти...

Каїтан безпорадно обвів поглядом членів бюро і замовк.

— Антинаукові, — підказав Мартинюк.

— Точно, — ствердив Каїтан. — Антинаукові.

— Ви взагалі, товаришу Каїтан, не вірили, що на пісках можна вирощувати ліси, — кинув Вигдаров.

Якщо треба, то виростимо, — сказав Каїтан і подивився на уповноваженого. — Стаття правильна, своєчасна, вона допоможе нам виправити недоліки і виконати...

— А у вас своя, власна, думка є? — запитав Дмитро Андрійович Колишев — голова райвиконкому, глухо кашляючи. Обличчя його, посічене давніми чорними від вугільної пилюки зморшками, мало страдницький вигляд.

— Є, — запевнив Каїтан і сів.

— Нема у вас ніякої думки, — категорично сказав Колишев.

Мірошнику підіграє, подумав Лобан. Нічого вам не допоможе, визнаєте критику справедливою і каятися будете. Таких звинувачень не заперечите.

— Прошу, Семене Петровичу, — сказав Мірошник Мартинюку.

— Я. — особа зацікавлена, так би мовити, і буду говорити коротко, — сором’язливо посміхнувся Мартинюк. — Я не хочу заперечувати можливість появи нових методів посадки лісів у наших умовах... Їх шукали і шукають вчені багатьох країн, але це справа майбутнього... Я вдячний і щасливий, що наш торфогніздовий метод знайшов таке гаряче схвалення в директивних органах, то й знайшло своє відображення у відповідних інструкціях, які набрали сили закону... Так, так, товаришу Вигдаров, не посміхайтесь. Те, що зроблено в Степовому лісгоспі товаришем Запорожним, я не можу розцінити інакше, як авантюризм. Про це я вже говорив і йому, і моєму шановному колезі професору Вигдарову... Запорожний перевиконав план посадки лісів, його хвалили, преміювали, але дозвольте запитати: що з цього матиме народ? Нічого. Посадки, проведені за методом Вигдарова, щезнуть із землі через рік.

— Не щезнуть! — сказав Вигдаров.

— Третина саджанців пропадає, товаришу Вигдаров, на наших дослідних ділянках, а що буде в степу? — Мартинюк знизав плечима, мовляв, я лише констатую факт.

— А хто поверне державі витрачені кошти? — подав голос уповноважений.

— За це треба судити! — сказав прокурор.

Лобан сумно похитав головою.

— Я розцінюю, — провадив далі Мартинюк, — з дозволу сказати, експерименти Запорожного і Вигдарова, як... дискредитацію...

— Свідому! — підкреслив уповноважений.

— Свідому... — повторив Мартинюк, — великого плану перетворення природи. Ми, вчені, повинні бути перш за все чесними перед своїм народом і думати не про свою особисту справу, а про велику місію і справу, якій ми служимо.

— По-вашому виходить, що Запорожний свідомо йшов на шкідництво? — запитав Колишев і закашлявся. — Ні, ви відповідайте, товаришу Мартинюк.

— Я не можу стверджувати, але факти, які... опубліковані в статті... — розводив руками Мартинюк, — не на користь товариша Запорожного... Але я не хотів би звинувачувати його, бо він — практик, досвіду в нього небагато, його просто... дехто використав у власних цілях...