Джерело

Пітер Кітінґ увійшов до кабінету Франкона, перервавши ґречний торг шефа з продавцем антикваріату стосовно табакерки, що колись належала мадам Помпадур. Франкон відмовлявся викласти на дев'ять доларів двадцять п'ять центів більше, ніж мав намір заплатити. Коли антиквар вийшов, він набурмосено повернувся до Кітінґа і запитав:

— Що таке, Пітере, що сталося?

Кітінґ жбурнув на стіл Франкона бюлетень і підкреслив нігтем абзац про Камерона.

— Мені потрібна ця людина, — сказав Кітінґ.

— Яка людина?

— Говард Рорк.

— Хто такий, на біса, цей Говард Рорк? — запитав Франкон.

— Я розповідав тобі про нього. Проектувальник Камерона.

— Ах… так, пригадую, що розповідав. Добре, приводь його.

— Ти даєш мені повну свободу дій щодо нього?

— Якого біса? Що такого у працевлаштуванні чергового кресляра? До речі, навіщо було мене турбувати заради цього?

— Із ним може бути непросто. А я хочу отримати його, перш ніж він вирішить піди деінде.

— Справді? Він пручатиметься? Ти маєш намір благати його попрацювати в нас після Камерона? А це у будь-якому разі не надто хороша рекомендація для юнака…

— Облиш, Ґаю, ти сам знаєш.

— Ну, добре… гаразд. Якщо йдеться про конструктивний підхід, не естетичний, Камерон дає ґрунтовну підготовку і… звісно, свого часу він був важливою персоною. Треба сказати, я й сам був одним із його найкращих креслярів колись давно. Тому можу сказати кілька добрих слів про старого Камерона. Дій. Хапай свого Рорка, якщо думаєш, що він тобі потрібен.

— Не те, щоб я насправді його потребував. Але він мій давній друг, залишився без роботи, і я подумав, що було б добре зробити щось для нього.

— Гаразд, чини як знаєш. Тільки більше не турбуй мене цим… Скажи, Пітере, тобі не здається, що це найчарівніша табакерка, яку ти бачив у житті?

Цього вечора Кітінґ без попередження прийшов до Рорка, нервово постукав у двері та зайшов із радісним виглядом. Рорк сидів на підвіконні й курив.

— Просто проходив неподалік, — сказав Кітінґ, — вбиваючи вечір, аж раптом пригадав, де ти живеш, Говарде, і вирішив заскочити привітатися, ми ж так давно не бачилися.

— Я знаю, чого ти хочеш, — відказав Рорк. — Гаразд. Скільки?

— Ти про що?

— Ти знаєш, про що я.

— Шістдесят п'ять на тиждень, — мовив Кітінґ. Це був не той ретельно відпрацьований план, який він підготував, та чоловік не очікував, що ніякого плану й не знадобиться. — Шістдесят п'ять на початок. Якщо вважаєш, що цього замало, я можу…