Білі зуби

Через півтора тижня після того, як радіо було полагоджено, відповіді на прохання про допомогу їм усе ще не надійшло, тож вони збавляли час, блукаючи ефіром у сподіванні знайти вуха, котрі їх почують. (До того моменту в селі вже знали про завершення війни, проте не мали жодного бажання повідомити цей факт своїм двом гостям, зважаючи на винятково вигідний вплив щоденного бартеру з ними на загальний стан економіки села.) Коли друзі стомлювалися передавати радіосигнали, Арчі піднімав ушкоджений трак на металевому пруті, а Самад намагався докопатися до суті аварії. За тисячі кілометрів одна від одної сім’ї обох солдатів почали вважати їх загиблими.

— А у тебе в Брайтоні є жінка, котра на тебе чекає? — запитав Самад, просунувши голову між лев’ячі щелепи гусениць.

Арчі не був аж таким красенем. Якщо б ви взяли його фото і прикрили великим пальцем рот і ніс, то він міг би навіть видатися симпатичним, але на загал нічим особливим він не вирізнявся. Дівчат могли привабити його великі, сумні і блакитні, як у Сінатри, очі, проте далі їх мали відштовхнути вуха, як у Бінга Кросбі, та ніс, котрий закінчувався правдивою цибулиною, як у В. К. Філдса.

— Є навіть кілька, — байдуже відповів Арчі, — і там, і там. А в тебе?

— О, мені вже дібрали гарненьку молоду особу. Міс Бегам — дочка містера та місіс Бегам. Гарні родичі будуть. Знаєш, вони мають настільки високий статус серед бенгальської аристократії й настільки відмінні від решти цих покидьків, що навіть сам лорд-губернатор переживає, чи приймуть вони його запрошення на обід!