Білі зуби

— А через що вся ця довбана заваруха? — запитав Макінтош, вмощуючи зручніше своє пивне пузо.

— Нічого особливого, — відповів Самад, — боюсь, що взагалі не через «щось»; я просто говорив, говорив, знаєте, як то кажуть, молов язиком, а ще намагався привести до тями сапера Джонса, щоби він перестав на мене вилуплятися своїми вибалушеними очима, ото тільки й всього… і, схоже, я провалив усю справу.

Здавалося, його зачепило за живе, й Арчі зненацька відчув зовсім не типове для солдата бажання притлумити біль. Але то були не той час і не те місце.

— Ну все. Досить вам, — сказав Дікінсон Сміт, — Джонсе, звірся з картою.

Й Арчі почав звірятися з картою.

Їхня подорож була довгою і виснажливою, а діяти їм під час неї доводилося вкрай рідко. Танк Арчі був мостобудівною машиною й належав до одного зі спецпідрозділів британської армії, а не до регіональних чи ординарних танкових частин; хлопці обслуговували армію загалом, мандрували від країни до країни, ремонтуючи пошкоджене обладнання, прокладаючи мости, розміновуючи проходи, відновлюючи дороги там, де їх було зруйновано. Їхня робота полягала не в тому, щоби битися, а в тому, щоби війна йшла гладко. До того часу, коли Арчі долучився до боротьби, вже стало ясно, що найбільш жорстокі та криваві рішення прийматимуться в небі й не залежатимуть від 30-сантиметрової різниці між товщиною німецької та британської броні й потужності бронебійних снарядів. Справжня війна, в якій цілі міста ставали на коліна, війна з її смертоносними обрахунками обсягів, детонації, населення, відбувалася за багато миль вгорі, в Арчі над головою. Тим часом їхній важкий, броньований танк-розвідник мав набагато простіше завдання: не втручатися в громадянську війну в горах — війну, котра точилася всередині війни, — між ЕАМ та ELAS[1]; прокладати дорогу крізь осклянілі очі мертвої статистики та тіла «втраченого покоління»; докладати зусиль, щоби дороги та решта комунікацій, які тяглися від одного кінця пекла до іншого, залишалися придатними до використання.

— Розбомблена фабрика спорядження знаходиться за двадцять миль на південний захід від нас, сер. На нас покладено завдання зібрати, що там ще можна зібрати, сер. О 16.47 рядовий Ікбол передав мені радіоповідомлення, в якому сказано, що територія довкола нас, настільки, наскільки це видно з повітря, не є окупованою, сер, — відрапортував Арчі.

— Це не війна, — тихо сказав Самад.