Шість головоломок для дона Ісидро Пароді
- Автор: Борхес Хорхе Луис, Касарес Адольфо Бйой
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-424-0
- Переводчик: Соломія Чубай
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді». Краткое содержание книги:
Оскільки закон не дозволяв старому Санджакомо залишити Рікардо без спадку, Командор вирішив збанкрутувати. За частку, визначену для Рекени, він вирішив купити цінні папери, які не приносили значного прибутку, але зате були надійними. А частку Рікардо він вклав у підземну залізницю. Варто подивитися, який дохід від неї очікується, щоб зрозуміти, що це був украй ризикований вибір. До того ж Кроче мав рильце в пушку: він крав у Рікардо без крихти совісті, проте Командор його не чіпав, адже це додавало певності, що його син ніколи не отримає нічого з цих коштів.
Невдовзі з грошима стало сутужно. Бонфанті урізали його платню, баронесі відмовили у пожертвах до її фонду, Рікардо навіть довелося продати своїх поні для гри в поло.
Бідолашний, адже він ніколи ні в чому не знав нестатку! Шукаючи підтримки, він подався до баронеси, але та, лютуючи через його батька, сказала, що фліртувала і любилася з ним тільки тому, що їй за це платив Командор. Рікардо бачив, що в його долі все дуже помінялося, причому надзвичайно різко, але не розумів причини. Його стали мучити сумніви — і він пішов спочатку до Доллі Сістер, а потім — до Еванс; обидві зізналися, що якщо раніше і приймали його в себе, то тільки тому, що мали домовленість зі старим Санджакомо. Потім Рікардо відвідав вас. Ви сказали йому, що саме ви якраз і влаштовували зустрічі з цими жінками. Чи не так?
— Ну що ж! Кесарю — кесареве, — промимрив Монтенегро нудотним, як у судді, голосом, вдаючи, ніби позіхає. — Ви ж і самі чудово знаєте, що постановка подібних сердечних ententes[225] зробилася моєю другою натурою.
— Рікардо, занепокоєний відсутністю грошей, порозмовляв з Кроче, як наслідок — він з’ясував, що Командор збанкрутував навмисно.
Рікардо збентежило і смертельно принизило це відкриття: ціле його життя було відвертою фальшивкою, суцільним обманом. Це так, як коли б вам хтось сказав, що ви — зовсім інша людина. Рікардо був про себе вельми високої думки, а тепер він несподівано дізнався, що все його минуле, всі його здобутки — справа батькових рук, причому сам батько ні з того ні з сього перетворився на ворога і готував синові цілковитий крах. Відтак Рікардо вирішив, що жити далі йому не варто. Рікардо не пішов скаржитися, не сказав Командорові жодного слова докору, бо він і далі його любив, але написав листа, в якому прощався з усіма, причому батько мав зрозуміти також і прихований сенс послання. Ось яким був цей лист:
…Тепер усе змінилося, і буде змінюватися ще. Те, що зробив для мене мій батько, не зумів зробити жоден інший батько на світі; хочу, щоб ви всі про це знали…
Можливо, тому, що я стільки років прожив у цьому закладі, я перестав вірити у покарання. Кожен повинен сам дати раду зі своїм гріхом. Чесні та порядні люди не можуть ставати катами для інших людей. Командорові залишалося всього лише декілька місяців життя, тож для чого було їх отруювати, виводити на чисту воду його самого та його злочини, ворушити без будь-якої користі оце осине гніздо, піднімаючи на ноги адвокатів, суддів, поліцейських?
Пухато, 4 серпня 1942 р.
Жертва Тадео Лімардо
Світлій пам’яті Франца Кафки[226]
В’язень камери номер двісті сімдесят три дон Ісидро Пароді зустрів свого відвідувача не надто люб’язно: «Ще один компадрито[227], який вирішив мені понадокучати», — майнуло у нього в голові. Він наче аж забув, що двадцять років тому і сам був справжнім креолом: так само затягував слова, шепелявив і бурхливо жестикулював.
Туліо Савастано поправив вузол на краватці й жбурнув свій м’який коричневий капелюх на тюремну лавчину. Перед Пароді стояв красунчик — чорноволосий, вилощений, і було в ньому щось доволі неприємне.
— Сеньйор Молінарі казав мені вас трохи посуятити, — почав він пояснювати мету візиту. — Я прийшов через криваве діло — те, що в готелі «Ель Нуево Імпарсіаль». Штука ця дуже загадкова, знаєте, скільки світлих голів гибить над нею? Я хочу, щоб ви дещо вивели на світ божий, не забудьте хіба, що я тут з чистого патріотизму; як по-правді, то слідчі з поліції точать на мене зуба, але я знаю, що коли доходить до загадок, то ви — звір. Тому розкажу вам, що і як було grosso modo[228] і без викрутасів, бо вони суперечать моїй натурі.
225
З франц. — згода, союз, взаємне розуміння, домовленість.
226
Франц Кафка, який страждав від багатьох хронічних невиліковних хвороб, мав обсесивне прагнення смерті. Незадовго до смерті сказав: «Лікарю, дайте мені смерть, бо якщо ні, то ви — вбивця». В «Жертві Тадео Лімардо» застосовано відкритий і описаний Кафкою цілком новий і несподіваний характер зв'язків і відносин між людьми, механізм мотивації їхніх вчинків. Те, що в Кафки — бюрократія, в Борхеса і Касареса — «неписані закони», апріорні для всіх мешканців готелю. У якомусь сенсі це оповідання — не пародія на сюжети і мотиви у Кафки, а травестія сюжетів і мотивів, з обігруванням реальних фактів біографії Кафки, зокрема — умовно — страти самого себе. Кафка роками доводив себе до стану, в якому він переставав бачити світ очима звичайної людини, а бачив щось цілком інше. По суті, Кафка вбив себе, і це була жертва, типологічно подібна до жертви Тадео Лімардо. Кафка ненавидів своє тіло і боявся його. У щоденнику Кафки наскрізна тема — прагнення смерті.
227
Компадрито — локальне аргентинське; найближча українська аналогія — львівські батяри; компадрито пов’язані з виникненням 200 років тому в припортових борделях і поширенням танго; фраєри, принагідні сутенери, хулігани тощо. Носії субкультури. Молодий компадрито — у вузенькому обтягнутому піджачку з прорізом, яскраво-рожевій сорочці, блискучих штиблетах, з прилизаним волоссям, зачесаним на проділ, з великими перснями на майже всіх пальцях. Розмовляє на напівкримінальному жаргоні — лунфардо, яким досконало володів і сам Хорхе Луїс Борхес. Причому, як і мова львівських батярів, буенос-айреський різновид лунфардо фактично перестав бути жаргоном і почав функціонувати як міський діалект.
228
З лат. grosso modo — в загальних рисах.