Шість головоломок для дона Ісидро Пароді
- Автор: Борхес Хорхе Луис, Касарес Адольфо Бйой
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-424-0
- Переводчик: Соломія Чубай
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді». Краткое содержание книги:
Три дні вбив наш Рікардо, вислуховуючи це нудне та вельми некорисне просторікування. Але у п’ятницю його раптом осяяло, і він прийшов motu ргоріо[189] до моєї кімнати. Я, щоб звільнити його душу від зарази, так би мовити, продезінфікувати її, запропонував йому прочитати плід каторжної роботи — підготовану мною коректуру перевидання «Аріеля» Родо[190] від маестро, котрий, за словами Гонсалеса Бланко, «перевищує Хуана Валеру в гнучкості, Переса Гальдоса — в елегантності, Пардо Басан — у вишуканості, Переду — в актуальності, Вальє-Інклана — в теорії, Асоріна — в силі пристрасті критики»[191]. Можу посперечатися: будь-хто інший на моєму місці дав би Рікардо якусь гидку кашку, аби тільки не це люте зілля. Рікардо всього лише на кілька хвилин поринув у своє магнетичне заняття, а потім наш смертник попрощався зі мною: вкрай безцеремонно і нетерпляче. Я хотів запропонувати йому прочитати ще дещо, але не встиг надягнути на носа окуляри, як на іншому кінці галереї пролунав страхітливий постріл.
Я вибіг з кімнати і зіткнувся з Рекеною. Двері до спальні Рікардо було привідчинено. На підлозі, заливаючи грішною кров’ю кільянго[192], лежав труп. Револьвер був іще теплий; він охороняв вічний сон покійного.
Я готовий зробити заяву, щоби всі це почули. Рішення Рікардо не було спонтанним. Це доводить і підтверджує ганебна записка, що її він залишив: така вбога, наче автор нічого не знав про багатство нашої мови, така млява, ніби її писав якийсь недолугий халтурник, що не володів необхідним stock[193] прикметників; ще й цілком позбавлена смаку, бо в ній не було жодного натяку на гру слів. І це ще раз доводить те, про що я раз по раз говорю з кафедри: випускники наших так званих колехіо[194] не мають ані найменшого уявлення про сокровенні таємниці словників. Я прочитаю вам цю записку, і ви моментально поповните лави найбільш непримиренних учасників хресного походу за добрий стиль.
Ось послання від Рікардо, яке прочитав Бонфанті за кілька хвилин до того, як Ісидро Пароді випровадив його за двері:
Найгірше у тому всьому — що я завжди був щасливим. Тепер усе змінилося — і буде змінюватися ще. Я йду з життя, бо нічого не можу зрозуміти. Я не можу попрощатися з Пумітою, оскільки вона вже померла. Те, що зробив для мене мій батько, не зумів зробити жоден інший батько на світі; хочу, щоб ви всі про це знали.
Прощавайте і забудьте мене.
Рікардо Санджакомо Пілар, 11 липня 1941 р.
Невдовзі до Пароді прийшов з візитом Бернардо Кастільйо — лікар родини Санджакомо. Їхня розмова була довгою і конфіденційною. Такою ж довгою і конфіденційною була розмова дона Ісидро з управителем Джованні Кроче, яка теж відбулася цими днями.
У п’ятницю 17 липня 1942 року Маріо Бонфанті — в заяложеному плащі, прим’ятому капелюсі, збляклій шотландській краватці та яскравому светрі від Расінга — зніяковіло увійшов до камери номер двісті сімдесят три. Він рухався незграбно, тому що в руках ніс величезний таріль, прикритий білосніжною серветкою.
— Боєприпаси для рота! — закричав він. — Я ще навіть не встигну перерахувати всі пальці на одній руці, як ви вже облизуватимете свої, любий мій Пароді. Млинці з листкового тіста з медом! І приготували їх смагляві руки — добре вам відомі. А таріль, на якій лежать ці млинці, прикрашена гербом із девізом «Ніс jacet»[195], що належить нашій княгині.
Його зупинив ціпок із Малаки. Ним, наче шпагою, розмахував Хервасіо Монтенегро; здавалося, він перетворився на трьох мушкетерів водночас: монокль а-ля Чемберлен, чорні романтичні вусики, шкіряний плащ з вилогами і високим коміром із видри, широка краватка з аґрафкою марки «Мендакс», взуття від Німбо, рукавиці від Баллінгтона.
— Щасливий вас бачити, любий мій Пароді, — люб’язно промовив Монтенегро. — Прошу пробачити моєму секретареві за fadaise[196]. Нас важко засліпити софізмами Сьюдадели і Сан-Фернандо, будь-який розсудливий чоловік визнає, що Авельянеда заслуговує на якомога поважніше ставлення до себе[197]. Я не втомлююся нагадувати Бонфанті, що цей його набір повторів та архаїзмів виглядає вкрай vieux jeu[198] і недоречно; даремно я намагаюся скеровувати його в його читанні: Анатоль Франс, Оскар Вайльд, дон Хуан Валера, Фрадіке Мендес[199] і Роберто Гаче[200] — навіть вони так і не змогли приборкати його бентежну натуру. Бонфанті, перестаньте, будь ласка, бути таким упертим і бунтувати, відставте нарешті ці млинці, які вам вдалося успішно донести аж сюди, — і йдіть motu ргоргіо[201], на Ла-Роса-Формада, Коста-Рика, 5791 у санітарне управління, де ваша присутність виявиться кориснішою.
189
З лат. — «власним рухом», з власної спонуки, з власної волі.
190
Хосе Енріке Родó (1871—1917) — уругвайський прозаїк, громадський діяч, педагог. «Аріель» (1900) — есеїстична проза, яка мала великий вплив на публіцистику Латинської Америки.
191
Хуан Валера-і-Алькала-Гальяно (1824—1905) — іспанський письменник і дипломат. Перший роман Валери «Пепіта Хіменес» (1874) — помітне явище в становленні національної реалістичної школи; Беніто Перес Гальдос (1843—1920) — іспанський письменник, найбільший представник критичного реалізму в іспанській літературі; Емілія Пардо Басан (1851—1921) — видатна іспанська письменниця, графиня, одна з перших жінок, якій було присвоєне звання професора (1916), представниця натуралізму; Хосе Марія де Переда (1833–—1906) — іспанський письменник, один із найвидатніших представників регіоналістської літератури в Іспанії другої половини XIX ст.; Рамон Марія дель Вальє-Інклан (1866—1936) — видатний іспанський письменник, найвизначніша постать «покоління’98»; Асорін (справжнє ім’я — Хосе Мартінес Руїс, 1873—1967) — іспанський письменник, есеїст, впливовий критик, блискучий майстер стилю, представник «покоління’98». Між цими письменниками немає майже нічого спільного, крім того, що всі вони — відомі та визначні.
192
З ісп. — традиційне для Латинської Америки покривало зі шкур.
193
З англ. — запас, асортимент.
194
В Аргентині навчальний заклад на кшталт коледжу, з локальними особливостями.
195
З лат. — «Тут лежить» («Тут спочиває»): традиційний початок надгробного напису; але з огляду на те, що княгиня керує борделями, девіз прочитується двозначно.
196
З франц. — дурниці, нісенітниця, безглуздя.
197
Гра слів, побудована на тому, що Сьюдадела, Сан-Фернандо, Авельянеда — водночас і прізвища, зокрема прізвища, включені до відомих літературних містифікацій, і топоніми, причому топоніми дуже поширені, всі ці топоніми є і в Іспанії, і в Аргентині. До слова, Алонсо Фернандес де Авельянеда — псевдонім автора несправжнього «продовження» роману М. де Сервантеса «Дон Кіхот», виданого в Таррагоні в 1614 р. Особа автора, який назвався цим псевдонімом, досі не відома.
198
З франц. — старомодний.
199
Фрадіке Мендес — «хресний батько» і в чомусь прототип Оноріо Бустоса Домека. Образ Карлоса Фрадіке Мендеса спільно придумали Еса де Кейруш, Антеру де Кентала і Ж. Баталья Рейс — молоді літератори з «Ліссабонського сенакля»; вони створили уявного «сатанинського» поета, вигадали йому біографію і в 1869 р. опублікували кілька «його» віршів. Образ Фрадіке Мендеса формувався протягом майже 30 років. У 1888 р. були опубліковані «Листи Фрадіке Мендеса» — так, ніби він реальна людина.
200
Роберто Гаче (1891—1966) — аргентинський драматург і есеїст, дипломат. Автор гумористичних «Словника міського фарсу», «Помилки Сан-Антоніо».
201
З лат., буквально proprio motu — «з власної ініціативи»: особливий різновид відносин у дипломатії Ватикану, в практиці відносин Папи з іноземними державами, коли Папа ігнорував попередню історію відносин чи переговорів і діяв ніби «з власної ініціативи».