Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Хочу, хочу… Помовчте, бо я хочу, — відкрилася вона йому, допомагаючи легко увійти в себе, і застогнала: — Хочу, хочу, хочу!
Ніяких дискусій більше не виникало, бо вони знову поринули в короткий сон солодкого знесилення і прокинулись лише о восьмій ранку.
— Я їсти хочу, — жалібно сказала вона.
— Дозволяю тобі зробити яєчню з беконом і заварити міцну каву.
— Швидше піднімайтеся, пане генерале, бо проспимо їдальню з бурдою, — поспіхом одягалася вона.
— Я згоден, — підвівся Гайдук. — Стань моєю дружиною. Я офіційно прошу твоєї руки. Ми повінчаємося у неділю. Я знаю де. А потім підемо до шлюбного офісу. Але все одно: ти — божевільна. А я старий дурень.
Вона зупинила на півшляху процес одягання.
— Неправда. Ми ідеальна пара. І чого ви досі лежите і втупилися очима в мене? Я соромлюсь… Адже я ще не ваша дружина… Сьогодні перший щасливий день за останні роки.
Вона обійняла його і міцно поцілувала.
27
До Гайдука прийшов Шморгун — керівник Бюро з відбудови Києва. Одягнений був просто і практично: стара плетена шерстяна шапочка з довгими вухами, зелена фінська куртка для єгерів з тканини, що підігрівалася спеціальною батареєю, міцні чоботи, утеплені ззовні собачим хутром. Скинувши шапочку і куртку і акуратно розчесавши руду бороду, цей лисий чоловік з великим інтересом оглянув кімнату Гайдука; не знайшовши нічого, гідного уваги, сів на дерев'яну лавку, що стояла попід стіною, і витягнув з торби-тайстри невеличку пластикову каністру.
— Пропоную експеримент. Можете дати мені два-три літри чистої води?
— Можна, — всміхнувся Гайдук. Набрав у відро кип'яченої питної води з бака, що стояв у коридорі. Шморгун на око прикинув кількість води у відрі й відлив туди трохи коричнюватої рідини з каністри. Ретельно перемішав лінійкою, вмочив пальці, потер їх і понюхав. Залишився задоволений.
— Ходімо, — покликав Гайдука. — Можна не одягатися, це швидко. Вони вийшли на майдан, що відділяв будинок Контрактів від Києво-Могилянської академії. Перед фасадом будинку з його величними чотирма колонами дорійського ордера стояв старенький «Шевроле-лугар» 2065 року випуску, кольору «металік». Комбінація бензинового двигуна з акумуляторними батареями. Шморгун витягнув з багажника жерстяну саморобну лійку, встромив її до горловини бензобака.
— Можете подивитися показники. Бензин на нулі.
Він вилив коричневу воду з відра до бака, закрутив пробку, зафіксувавши її спеціальним замком.
— Сідайте.
Гайдук сів поряд зі Шморгуном. Той натиснув кнопку запалювання — і одразу двигун тихо завуркотів. «Шевроле» зрушив з місця.
— Цієї води вистачить на двісті кілометрів! — закричав Шморгун, хоча в салоні було тихо. — Ще й акумуляторні батареї зарядяться на чотириста кілометрів.
— Здорово! — захоплено вигукнув Гайдук, переймаючись Шморгуновим ентузіазмом. — Так у чому справа? Чому в Києві майже немає транспорту? Що це за рідина?
— Я називаю це «Валер'янові краплі». Бо я Валер'ян. Це мій винахід.
— Вітаю вас, чудово. Нобелівську премію одержите.
— Але ці балаболки не визнають, — махнув рукою в напрямку Києво-Могилянської академії.
— Як не визнають?
— Якийсь академік затесався серед членів ЦКР, каже, що це суперечить законам фізики. Правда, сам він мовознавець. Гоголь якийсь.
— А скільки у вас цього… цих крапель? На скільки автомобілів вистачить?
— Навалом. Хоч на десять, хоч на сто тисяч. Тільки треба маленьку штучку у двигун поставити.
Шморгун витягнув з бардачка алюмінієвий пристрій, схожий за формою і розміром на гранату-лимонку, дав його Гайдукові.
— Це додаток до системи запалювання.
Вони зробили кілька стрімких кіл по площі, здіймаючи фонтани бризок з калюж.
— А для «черепах» можете зробити пальне?
— Питань нема, — знову закричав Шморгун. — Ми з Круком, вашим пілотом… ну, водієм «Мамая», працюємо над цим. Справа не в пальному… Он його скільки, — він на повному ходу влетів до калюжі, перетворивши «Шевроле» на глісер. — Справа в електроніці. Наскільки вона пошкоджена і чи пошкоджена взагалі. В мене є кілька людей, які петрають у цьому. Вони налагодили радіозв'язок з Варшавою, концерти з Лондона слухають.