Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Коли Ерагон замовк, губи Слоуна обернулись на тонку білу смужку.
— Ти помиляєшся, — відповів він.
— А я так не думаю. Та оскільки сумління не дозволяє мені тебе вбити, то твоє покарання, можливо, буде для тебе ще жахливіше за смерть. Я знаю, що те, що ти сказав мені раніше, — правда і що Катріна для тебе дорожча за все на світі. Тож твоє покарання буде таким: ти більше ніколи в житті не побачиш, не торкнешся своєї доньки й не скажеш їй жодного слова. Ти житимеш, знаючи, що вона з Рораном і що без тебе вони щасливі.
Слоун повільно втягнув повітря крізь стиснуті зуби.
— То ось яке твоє покарання? Ха! Але ти не можеш змусити мене, бо в тебе немає в'язниці, в яку б мене довелось посадити.
— Це ще не кінець. Я змушу тебе, бо ти вимовиш клятву мовою ельфів, мовою правди й магії, і цю клятву ти вже ніколи не зможеш порушити.
— Тобі не вдасться змусити мене присягнути, — вигукнув Слоун, — навіть якщо ти станеш мене катувати!
— Вдасться! І без жодних катувань. Більше того, я накладу на тебе закляття, яке поведе тебе на північ, аж доки ти не дістанешся ельфійського міста Елесмера, що стоїть у самому серці Ду Вельденвардена. Ти можеш спробувати опиратися, але моє закляття завжди тобі дошкулятиме, ніби сверблячка. І байдуже, скільки б ти з ним не боровся, ти все одно врешті-решт прийдеш до королівства ельфів.
— Тобі що, бракує сил мене вбити? — спитав у розпачі Слоун. — Ти просто нікчема, який боїться приставити меча до моєї горлянки. Невже ти змусиш мене, сліпого й безпомічного, блукати по цій дикій місцині, аж доки мене не роздеруть на шматки хижі звірі? — сказав м'ясник, плюнувши вбік Ерагона. — Ти жовторотий пуцьвірінок, болячка на тілі, байстрюк, шмаркач, товстопикий каменеїд, огидний мерзотник і пихата жаба, коротконогий, верескливий виродок жирної свині. Я б не віддав тобі жодної крихти, якби ти помирав з голоду, я б пожалів для тебе краплину води, якби ти горів, я б не вирив для тебе могили, якби ти помер. У тебе гній у кісточках, у тебе пліснява в мізках!
Ерагон був вражений Слоуновим красномовством, проте його захват зовсім не заважав юнакові задушити м'ясника або принаймні вилити на нього таку ж саму брудну лайку. Тим не менше, десь глибоко в душі Ерагон розумів, що хитрий стариган навмисне намагається його розлютити, аби він не стримався й завдав йому такого бажаного смертельного удару.
— Може, я й байстрюк, але не вбивця. — Слоун набрав повні груди повітря, але юнак урвав його, перш ніж він устиг бодай щось сказати. — Куди б ти не пішов, тобі не доведеться турбуватися про їжу, а дикі звірі ніколи не нападуть на тебе. Мої закляття захистять тебе від злих людей і зроблять так, аби тварини приносили їжу, щойно вона тобі знадобиться.
— Ти не зробиш цього, — прошепотів Слоун. Навіть у мерехтливому світлі зірок Ерагон побачив, як шкіра м'ясника стала блідою, ніби кістка. — Ти не зможеш. Ти не маєш права.
— Я Вершник дракона. І я маю стільки прав, скільки їх має король чи королева.
Сказавши це, юнак вирішив припинити порожні балачки й голосно вигукнув справжнє ім'я м'ясника. Обличчя Слоуна миттю спотворила гримаса жаху, він випростав руки й завив, ніби його смертельно поранили. Цей крик був пронизливий і самотній. Це був крик людини, котра змирилася зі своєю долею, від якої їй ніколи не втекти. А потім Слоун упав на землю й заплакав, ніби мала дитина.
Тим часом Ерагон ошелешено споглядав усе, що відбувалося з м'ясником. «Невже справжнє ім'я діє так на всіх? — думав він. — Невже зі мною станеться те саме, коли я про нього дізнаюся?»
Здолавши рештки свого жалю, юнак приступив до магічного закляття. Спочатку він повторив справжнє ім'я Слоуна, чітко й повільно вимовляючи кожен звук, а потім навчив м'ясника клятв прадавньої мови, які б не дозволили йому зустрітися з Катріною. Слоун намагався опиратися, він плакав і скреготав зубами, проте його шалений опір не мав жодних наслідків, бо Ерагон знов і знов вимовляв його справжнє ім'я, і м'ясникові доводилось миритися із цим. Завершивши з клятвами, юнак вигукнув п'ять заклять, що мали привести Слоуна до Елесмери, захистити його від усіх небезпек і змусити птахів, тварин і риб, які живуть у ріках та озерах, приносити йому їжу. Згідно із цим закляттям тварини мали використовувати енергію Слоуна, не завдаючи собі жодної шкоди.
Коли Ерагон промовив останнє закляття, було вже далеко за північ. Сп'янілий від утоми, він притулився до своєї палиці з глоду.