Виправний день

Естебан не лише умів тушкувати біднувату курку марсала[113], а й проповідував своєю запальною промовою владу, про яку Бінґ ніколи не чув.

Їжу та напої ігнорували, люди відставляли свої гострі страви, підносили руки і розгойдувалися разом, демонструючи єдність. Маленький Бінґ міг лише шкіритися; він гордився тим, що бачить міць риторики свого чоловіка.

— Не настільки помічним, але таким же історичним та ігнорованим, — простогнав Естебан, — був ще один квір-хлопчик!

Піддражнюючи своїх слухачів, він описав дитину, по вуха закохану в однокласника, який їй відмовив. Цей хлопчик виріс і став почесним солдатом, а тоді опинився у злиднях. Його молодість відчинила двері до гаманців багатих чоловіків-шанувальників, і цей молодий чоловік швидко опинився на чолі політичної партії. А невдовзі — за кермом цілої країни.

— Мабуть, наймогутніший лідер двадцятого століття, — Естебан виплюнув ці слова зі зневагою. — І ніхто не говоритиме, як квір-серце привело його до величності.

Цей демагог, цей безнадійно закоханий вусатий жиголо побудував оточення з квір-лідерів, своїх однодумців, і запустив стиль візуальної образності, який продовжують наслідувати й досі. Та коли радикальну квірність його політичного руху розкрила і висміяла світова преса, той же лідер закликав до масштабної страти всієї його квір- структури влади.

— Однієї ночі, — вів далі Естебан, — їх разом стратили, а чоловік єдиний вижив і був змушений ховати свій квір-сором і мучитися з ним аж до свого самогубства.

Аудиторія ловила кожнісіньке Естебанове приголомшливе слово.

— Цей чоловік, — прорік він, — з усією його квір-владою і боягузтвом, був ніхто інший, як… — він зиркнув на Бінґа.

Молодий чоловік запропонував:

— Адольф Гітлер?!

Естебан кивнув у мовчазному підтвердженні.

Тут аудиторія охнула. Хлопчиком, у якого маленький Адольф закохався в середній школі, роз’яснив він, був Людвіґ Вітґенштайн, талановитий єврей, який мав вирости і стати таким собі анти-Гітлером, блискучим філософом і вчителем, що не боявся приховувати своє квір-я. Той, хто винайшов «Качку-кролика» Вітґенштайна. Щодо ночі, коли стількох співвітчизників Гітлера вбили, це була легендарна «Ніч довгих ножів», коли нацистська партія очистилася від квір-членів-засновників.

Перед зачарованими учасниками вечері розгорталася заборонена для вух історія.

— Так, — пішов далі Естебан, — навіть у шляхетному жіночому русі…