Молоко з медом
- Автор: Ягелло Иоанна
- Серия: Лінка #4
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Урбіно
- ISBN: 978-966-2647-55-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Молоко з медом». Краткое содержание книги:
Вона трохи запізнилася, бо сіла не в той трамвай, а часу було замало, тож коли, долаючи по три сходинки, вибігла на четвертий поверх, розчервонілася й захекалася. Проте (хоч вона про це, звісно, не знала) її вроди це не применшувало.
— Доброго дня, мене звуть Єва Барська… — привіталася вона й хотіла вже тихенько сісти в куточку, та відразу побачила, що це було неможливо, бо групка аспірантів була нечисленною, і всі сиділи півколом.
— Сідай, — голосно відповів професор Печериця. Єва уявляла собі його трохи по-іншому. Їй здавалося, що через оксамитовий голос він виявиться високим, міцної будови чоловіком, тоді як він був низьким на зріст. Проте, і в цьому Єва переконалася дуже швидко, професор був наділений неабиякою харизмою.
— Єва Барська, — голосно проказав він. Занадто голосно. Єві захотілося сховатися під столом. — Надзвичайно обдарована студентка. Цікавиться переважно семантикою…
— I прагматикою, — тихо додала Єва.
— Саме так. Сьогодні, Євочко, ми обговорюємо праці Вежбицької. Прочитала?
— Я… У мене не було можливості. У нас… я цього не знайшла в бібліотеці.
Якраз тут Єва збрехала. У бібліотеці вона взагалі не була. Просто не мала часу туди вирватися. Крім того, зрозуміла, що це не обов’язково.
— Не хвилюйся, Євочко, це не обов’язково, хоча й дуже корисно. У вас мусить бути «Мова, культура, пізнання», бо ця книжка неодмінно є в кожному університеті. Сьогод ні я дам список літератури, ось він тут у мене, а ви собі зробите копії на перерві. Але про саму Вежбицьку ти чула?
— Так… — відповіла Єва, хоча це теж була неправда. Може, вона й чула десь це прізвище, але навіть не прига дувала, де саме.
— Анна Вежбицька — полька, але емігрувала із чолові ком до Австралії в сімдесятих. Я з нею познайомився кіль ка років тому під час конференції… — розповідав Печери ця. — Жіночці десь… років із шістдесят, та коли я з нею говорив, то це… неймовірна енергія. І жодних маразмів. Під час сніданку в готелі я до неї звернувся, бо хотів познайомитися, а закінчили ми розмову через дві години, об говорюючи мовні універсали… Це видатний науковець’. Вона написала… тисячі сторінок. Створила… А й справ ді, що створила Вежбицька?
— Природну семантичну метамову, — озвався високий брюнет.
— Добре. Уявіть собі: колись уважали, що найкраще мову описувати якимись абстрактними символами. Ігре ками, іксами, лямбдами та іншими. А вона сказала: ні, мову треба описувати словами тієї мови, якою ми говоримо, але це мають бути дуже прості слова. Такі, які є в кожній мові, і вони в них мають близькі значення. На приклад, я, ти, один, думати… Знаєте, як працювала Вежбицька? Спершу створила базу таких слів. Це було нелегко, бо мови дуже відрізняються. Тоді брала якесь слово й дивилася, як описати його значення за допомогою таких самих простих слів. А тоді простежувала, чи це слово в інших мовах можна описати за допомогою таких самих понять. Таким чином у неї вимальовувалися відмінності… Ось так можна було описати й слова, притаманні даній мові, але неперекладні…
Єва з насолодою потягнулася. Їй тут подобалося. Дуже. Під час перерви вона взяла всі матеріали, понад двісті сторінок, і побігла до ксерокса. За копії виклала, кругленьку суму, та ладна була заплатити будь-які гроші, тільки щоб опанувати це все. Наука її справді захоплювала.
На другій частині семінару одна з аспіранток представила план своєї дисертації, а всі слухали й обговорювали (хоча Єві досі здавалося, що знає вона замало, щоб брати в цьому участь). Потому Єва залишилася, аби поспілкуватися із професором.