Вінні-Пух
- Автор: Милн Алан Александр
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича ''А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА''
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Леонид Солонько
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух». Краткое содержание книги:
"Це Слонопотам! — злякано подумав Паць.— Ну що ж, я йому зараз покажу!"
Він гарненько прокашлявся, аби слова не застрявали в горлянці, і найчарівнішим голоском закувікав те, що раніше задумав: "Таратара-тара-ра..."
Але він не підводив очей і не обертався, бо знав, що коли ти обертаєшся й бачиш перед собою Страшного, Лютого Слонопотама, то ненароком можеш усе забути.
— Трам-пам-пам, тірлім-пам-па! — сказав Крістофер Робін голосом Пуха, бо це Пух вигадав пісеньку, яка починалася так:
І коли Крістофер Робін хотів заспівати цю пісеньку, він завжди співав її голосом Пуха — тоді вона здавалася ще кращою.
"Він каже зовсім не те! — занепокоєно подумав Паць. — Він же мав іще раз сказати "Хохо". Ну, коли так, тоді я йому скажу "Хо-хо".
І найстрашнішим, найлютішим голосом Паць сказав:
— Хо-хо!
— Як ти там опинився, Пацику? — спитав Крістофер Робін своїм звичайним голосом.
"Який жах! — подумав Паць. — Спершу Слонопотам говорив Пуховим голосом, а тепер промовляє голосом Крістофера Робіна. Це він робить для того, щоб мене спантеличити й приголомшити!"
І, вже насправді спантеличений та приголомшений, він квапливо закувікав:
— Це пастка на Пухів, і я чекаю, поки в неї впаде... хо-хо!.. Ось що це таке... хо-хо!.. хо-хо!..
— Що, що? — спитав Крістофер Робін.
— Пастка на хохоків,— охриплим голосом сказав Паць.— Це я її зробив і чекаю, доки в неї впаде хо-хо... беркиць... хо-хо...
Не знаю, скільки б іще Паць хохокав, але цієї миті Пухові намріялося-наснилось, ніби в нього аж шістнадцять горщиків меду, і він зненацька прокинувся.
Власне, він прокинувся від того, що йому засвербіло в дуже незручному місці — саме посеред спини, де йому й раніше частенько свербіло. Пух саме озирнувся і був готовий почухатися, коли це раптом він угледів Крістофера Робіна.
— Привіт! — радісно закричав Пух.
— Привіт, Пуше.
Паць зиркнув угору і знов одвернувся, йому зробилося так соромно, так ніяково, що він майже остаточно вирішив утекти на море і стати моряком.
Але нараз він щось помітив.
— Пуше! — вигукнув він.— У тебе по спині щось повзе!
— А я думав — що там повзе? — сказав Пух.
— Та це ж Кузька! — вигукнув Паць.
— Ага, так он хто це такий! — сказав Пух.
— Крістофере Робіне, я знайшов Кузьку! — закричав Паць.
—Чудесно, Пацику,— сказав Крістофер Робін.
Підбадьорений цими словами, Паць знову відчув себе щасливим і передумав утікати на море, аби стати моряком. І коли Крістофер Робін повитягав їх із ями, вони всі троє, побравшись за руки, пішли додому.
За два дні Кролик випадково зустрів у Лісі Іа-Іа.
— Привіт, Іа,— сказав він.— Що ти тут шукаєш?
— Кузьку, звичайно,— сказав Іа.— Хіба не бачиш?
— Ой, а хіба я тобі не казав? — здивувався Кролик.— Кузьку знайшли ще два дні тому.
Запала довга мовчанка.
— Кумедія,— сказав нарешті з гіркотою в голосі Іа.— Тики-мики-викибрики. Але не треба вибачатися. Так воно й мусило бути.
ПРИГОДА ЧОТИРНАДЦЯТА,
У якій з'ясовується, що Тигри не лазять по деревах
Одного разу трапилося так, що Вінні-Пух про щось думав. І от він подумав, що не завадило б піти провідати Іа, бо вони не бачилися аж з учорашнього дня.
Наспівуючи пісеньку, він пішов до Іа навпрошки крізь зарості вересу, але раптом згадав, що не бачив Сови з позавчорашнього дня. Тому він ще подумав і вирішив по дорозі звернути на хвильку в Дрімучий Праліс та подивитися, чи вдома Сова.
Наспівуючи ту саму пісеньку, він пішов до річки. Але щойно він ступив на третій камінь, по якому переходять річку, як раптом затурбувався — а як же там поживають Кенга, Ру й Тигра, вони ж бо мешкають зовсім в іншому закутку Лісу! І Пух подумав так:
"Я не бачив Крихітки Ру дуже-дуже довго, і якщо не побачу його сьогодні, то буде ще довше".
Після цього він сів на камінь посеред річки і, думаючи, що ж йому тепер робити, проспівав ще один куплет тієї самої пісеньки.
Куплет, який він проспівав, був приблизно такий:
А сонечко було таке ласкаве й тепле, і камінь, який уже давно лежав на сонечку, теж був такий ласкавий і теплий, що Пух просидів би на ньому аж до кінця ранку, коли б не згадав про Кролика.