Солодка Даруся
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Літературна агенція "Піраміда"
- ISBN: 966-7188-98-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Солодка Даруся». Краткое содержание книги:
Намагання письменниці «поправити всесвітню несправедливість любов'ю» (за Лесею Українкою) чи «здолати людство шляхетністю душі» (за Ніцше) створюють галерею художніх образів і символів, що дуже точно вписуються в споконвічні цінності людського духу, уявлень про мораль та порядність. Глибокий психологізм, складний сюжет за принципом «реверсу» та розкішна мова створюють надзвичайно привабливе прозове полотно.
Наповнена свіжою, природною українською мовою, не просякнута міським смогом (хаос, цинізм, постмодернізм…), ця книжка не примушує захлопнути її від першого прочитаного абзацу. Викликають увагу і співчуття її герої — мовчазні, втомлені підступами долі ґазди, які живуть своїм відокремленим від всього світу життям і не скоряються занепаду, який закономірно приходить до їх тісних осель та задушених непохитними стародавніми звичаями громад. Заглиблюючись у душу селянки, яку всі люди на селі вважають божевільною і кличуть для пристойності «солодкою», читач мимоволі починає поважати нехитру філософію «інакшості»: дивак не гірший за інших, але має терпіти лише образи від своєї незвичайної долі.
Книжка Марії Матіос «Солодка Даруся» — це, насамперед, мовний виклик дистильованій макулатурі, що заполонила книжковий ринок. Це — українська історія 30–х — 70–х років минулого століття в її буковинському і галицькому ареалах.
«Драма на три життя», як визначила жанр «Солодкої Дарусі» сама письменниця, — моральне застереження—забобон про те, що історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані одною пуповиною, а гріх і його спокута — явища майже осяжні, матеріальні.
- Е—е–е, не скажіть… — дивилася на Танасія Марія, витираючи піт з чола і поправляючи молоду пазуху. — І в утробі, ґаздику, тяжко, бо й там неволя. Та й темно дуже. Так що, Танасію, часи — часами, а судьба — судьбою. Біда від часу не залежить… Може, докладена стріха винна, а може, судьба так писана в нашого Михайла… Але, дивіться, вони собі файно любляться, ніби вчора побралися, і живуть тихонько, як миші за лубом. А біду усі мають, лиш не однаку.
- Що правду кажете, Марійо, то правду. Якби кожен вигнав свою біду на царинку та добре роздивився, то бігом хапав би свою назад, бо в другого ще гірша…
Ви то не дуже у цему розумієтеся, бо баба—челядина не від войни і у воєннім ділі не розуміє ні дві — ні три. Але дивіться, Марійо: позабирали румуни чоловіків на войну—бойню — і хто його знає, скілько їх вернеться, чи вже їх кості ворони рознесли? А як вернеться хто — то що далі буде? Та послухайте, жінко добра, щось то значить, що румуни забралися тепер із села під німецьку команду, як колись маскалі, — ніхто не чув, не видів?! Поверх двадцять років тут були, а німець за один день вимів їх, як спузи з комори. То неспроста тепер замість румуна мадяри селом шнурують та дівок наших збавляють. Видко, німець не дуже румунам довіряє, коли оборону хоче з цим поганим мадяром тримати. Сходив цими днями Онуфрій Матіос з Околени та розказував, що всю Околену окопами зрили, а другу лінію на Сіруці лаштують. Видко, не сьогодні—завтра бойня велика тут буде… Щось там переінакшилося на фронті, бо, чуєте, канони наближаються. А раз канони стріляють уже десь з—під Берегомета, то, значить, німець надумав тікати назад до себе. А раз німець тікає — буде йти фронт, село можуть вакуювати. У німця на це порядок… Я ночами не сплю, чую, як двигтить земля, і думаю собі у своїй голові. Про все, Марійо, думаю…
Ви ще молоді, то не знаєте в життю нічого, як синє за нігтем, не знаєте нічого. Та воно вам і знати не треба. Родіть собі діти, поки годні і маєте від кого. Бо поперебивають чоловічеський рід — не буде кому дитину зробити. Так що не цурайтеся й чужого чоловіка, як просить, бо може прийти такий час, що свого може не бути… І напровсяк повиносіть трохи Господарки кудась отамо у ліс та прикопайте, бо, як треба буде вакуюватися, не встигнете й пушку соли взяти, так може бути… Кажу вам достеменно, тяжкі часи настали — а будуть ще май тяжчі… Видів я на своєму віку багато, але такого — навіть я не видів. І що то далі з людьми буде?..
***
…А ПЕРЕД ЦИМ БУЛО ТАК, що в Черемошне з початком війни зайшла ріденька німецька частина і розквартирувалася по людях. У саду колишнього черемошнянського двірника Їлашка розмістилася німецька польова кухня, а в колишній совіцькій воєнній комендатурі тепер також стояв воєнний німецький пост.
Німчуки в селі поводили себе мирно. Хіба що ходили по хатах та забирали птицю і свиней на заріз, але ні до кого німець не прийшов по кури двічі, чим викликав мовчазне схвалення. А так людей особливо не чіпали. Дітям роздали не бачені досі в Черемошнім довгі цукерки у блискучих обгортках та якісь дивні фрукти, формою схожі на яблука.
На другий день після свого приходу німці через посильних скликали село перед церквою на віче. Німецький офіцер у наваксованих до блиску чоботах, високому чорному кашкеті з високою кокардою і добре випрасуваному чорному мундирі із таким знаком на рукаві, як у Черемошному писали писанки — двома перекладеними навхрест і загнутими в різні боки скобами, — говорив недовгими реченнями, а Танасій Максим'юк перекладав німецьку бесіду зрозумілими для людей словами. Він по—німецьки говорив ще з австрійської войни.
Німець сказав, що велика Німеччина і великий фірер Адольф Гітлер почали війну з большевиками заради визволення окупованих людей з—під страху і безчинств; казав війни не боятися, але нову владу слухати, а про тих, хто тут чинив людям кривди впродовж останнього року, забути назавжди.
Школу в селі відкриє нова адміністрація.
Священик щонеділі правитиме службу.
Людям повернуть право раз на тиждень легально спілкуватися зі своїми родинами з другого боку ріки, де також панує німецька влада, як скоро запанує і по всій Європі.
В село приїжджатиме німецький лікар і лікуватиме всяку заразу, яку плодили і заохочували большевики.
Іще німець попросив мовчанням пом'янути тих, кого кривда торкнулася найбільше, — і з листка прочитав фамілії десяти черемошнянських ґаздів, чиї сім'ї були забрані з села за тиждень до початку війни, чим викликав поодинокі жіночі схлипи.
Воєнний стан, казав офіцер, триватиме недовго. Різдво люди будуть зустрічати під залпи переможного салюту.