Останній рейс
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Останній рейс». Краткое содержание книги:
Щербина і дружинники метнулись до машини. Ось вони поруч… Лунко тріснув постріл, машина рвонула з місця і зникла. На асфальті лишився непритомний Щербина і розгублені дружинники.
Чимало зусиль доклали працівники міліції, перш ніж натрапили на слід злочинної зграї. Допомогли їм у цьому й діти, хоч вони спочатку пішли хибним шляхом.
Книга широко розповідає про самовіддану працю людей в синіх шинелях.
Якименко, прочитавши анонімку, зморщив лоба.
— Збаращенко, Збаращенко… Знайоме прізвище. Начебто судили за крадіжку. Звільнився в минулому році. Дозвольте, я краще перевірю по картотеці.
Якименко доповів, що Костянтин Іванович Збаращенко був засуджений до п'яти років позбавлення волі за квартирну крадіжку. Рік тому, після звільнення з ув'язнення, повернувся до міста і мешкає тепер у своєї матері на вулиці Загорській № 17, квартира 49.
— В колонії йому допомогли оволодіти спеціальністю фрезерувальника, закінчити сім класів, одним словом, як він мені сам сказав, змусили по-новому дивитись на життя. Збаращенко запевняв, що цілком покінчив з минулим. А втім… — розвів руки Якименко, — бувають і такі: на запевнення не скупляться, а потім…
— Характеристика адміністрації колонії до нас надійшла?
— Так. Характеристика хороша.
— Де він працює? Якої думки там про нього?
— Ми допомогли йому влаштуватись на завод «Червоний Жовтень» за фахом. Ніяких скарг на нього немає. Щоправда, нетовариський, життям заводу мало цікавиться. Відробив своє — і додому.
— М-да… — замислено промовив Луговий, гасячи цигарку в уже вщерть повній попільниці, і підійшов до великої, на цілу стіну, схематичної карти міста. На невеликій смужечці, що позначала Загорську вулицю, стримів лише один трикутний жовтий папірець з написом: «12. VII. 62 р. Напад на Щербину».
— «Доброзичливиця» повідомляє, що Збаращенко робив спробу обікрасти крамницю на Загорській вулиці і навіть розбив вітрину, але в мене на карті це не позначено.
— Я не пам'ятаю такого випадку.
— І я не пам'ятаю, але давайте краще, Іване Івановичу, все-таки подивимось зведення. — Запнувши шторою карту, Андрій Остапович дістав із сейфа щоденні оперативні записи про всі події, зареєстровані в межах міста.
Спочатку вони проглянули зведення за липень, потім за червень, за травень, за квітень і навіть за березень, лютий, січень, але з початку року на Загорській вулиці, крім нападу на Щербину, не було жодної події.
— Що ж будемо робити? — запитливо подивився Якименко на начальника. — Виходить, заява неправдива?
— Вся справа в тім, хто ховається за підписом «доброзичливиця»? Чи людина, яка щиро, від усього серця бажає допомоги нам, чи ж наклепник, провокатор, склочник, що прагне допекти Збаращенкові і використати міліцію як знаряддя для зведення особистих рахунків… Автор анонімки пише, що Збаращенко здав чемодан в камеру схову. От з цього і почнемо перевірку.
На вокзалі, в камері схову, Луговий і Якименко зажадали корінці від квитанцій на весь зданий за тиждень багаж. Після довгих пошуків Якименко вигукнув:
— Знайшов, товаришу начальник! Збаращенко здав чемодан 22 липня. Квитанція № 380074, прийняв багаж Титарчук.
Титарчук якраз був на роботі. Він підтвердив, що справді багаж приймав, але, на жаль, людини, яка здавала чемодан, не запам'ятав.
— Самі розумієте, — вибачливо говорив він, — літо… Народу багато. Хто на курорт, хто з курорту. Студенти на канікули, школярі в піонертабори. Хіба всіх запам'ятаєш?
В присутності двох понятих чемодан вилучили. В ньому лежали два шматки ратину кольору маренго і морської хвилі, загорнуті в газету «Труд».
— Дивіться, — не втримався Якименко, — вірно пише! Я каюсь, спочатку думав, що гріш ціна цій заяві. Ось тобі і Збаращенко! Вір після цього обіцянкам. Так він і не взявся за розум.
Андрій Остапович змовчав. Він уважно розглядав газету, в якій чомусь був відірваний шматочок зверху, де поштарі звичайно пишуть адресу передплатника. Ця незначна деталь красномовно говорила про досвідченість і передбачливість злочинця. Але для чого Збаращенкові знищувати адресу на газеті, коли він здає чемодан на своє ім'я.
Коли переміряли ратин, Андрій Остапович уважно оглянув чемодан. Він був старий і досить потертий, металеві пластинки на краях від часу потьмяніли, а де-не-де навіть вкрилися іржею. Але що це? Одна з пластинок яскраво зблисла, Луговий вийняв лупу і почав розглядати цю пластинку. На ній було видно поздовжні смуги. «Хтось пройшовся напилком і зовсім недавно», — подумав Остап Андрійович і простягнув лупу Якименкові.