Парфуми
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Переводчик: С. Фрідріх
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Парфуми». Краткое содержание книги:
Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…
Але йому знову щось по-дурному стало на заваді, бо пополудні, коли він уже зовсім зібрався йти до церкви, пішов поголос, нібито англійці оголосили війну Франції. Само по собі це не було причиною для особливого занепокоєння. Та оскільки саме цими днями Бальдіні хотів відправити до Лондона партію парфумів, він відклав відвідини Нотр-Даму і натомість пішов у місто, щоб довідатися про все самому, а звідти — на свою мануфактуру в Сент-Антуанському передмісті, аби тим часом затримати відправку товару до Лондона. Вночі в ліжку перед сном йому спала на думку геніальна ідея: з огляду на можливі воєнні дії у війні за колонії в Новому світі, ввести в моду парфуми під назвою «Престиж Квебека», зі смолистим героїчним ароматом, успіх яких — в цьому не було сумніву — відшкодує йому збитки від нездійсненої комерції з Англією. З такими солодкими думками у своїй дурній старечій голові, яку він з полегшенням примостив на подушку, з приємністю відчуваючи під нею книжечки з формулами, метр Бальдіні заснув, щоб ніколи більше не прокинутися.
Бо ж уночі трапилася невелика катастрофа, яка, з належною затримкою, дала привід королеві видати наказ, аби всі будинки на всіх мостах міста Парижа були знесені; без помітної причини міст Міняйл — із західного боку поміж третьою і четвертою опорою — завалився. Два будинки так раптово попадали в річку, що нікого з мешканців не можна було порятувати. На щастя, загинуло лише дві особи, а саме, Джузеппе Бальдіні та його дружина Тереза. Прислуга — з дозволу чи без дозволу — вдома не ночувала. Шеньє, який тільки над ранок напідпитку прийшов додому — точніше, хотів прийти, бо дому вже не було, — пережив нервовий шок. Він тридцять років тішив себе надією, що Бальдіні, який не мав ні дітей, ні родичів, зробить його своїм спадкоємцем. І так одразу вся спадщина пропала, все-все: будинок, крамниця, сировина, майстерня, сам Бальдіні і навіть заповіт, в якому, очевидно, був пункт про власність на мануфактуру!
Не знайшли нічого, ні трупів, ні скрині з грішми, ні книжечки з шістьмастами рецептами. Єдине, що залишилося від Джузеппе Бальдіні, найкращого пар-фюмера Європи, була суміш запахів мускусу, кориці, оцту, лаванди й тисячі інших речовин, які впродовж іще багатьох тижнів ширилися за течією Сени від Парижа до Гавра.
ЧАСТИНА ДРУГА
На той час, коли завалився будинок Джузеппе Бальдіні, Гренуй був на шляху до Орлеана. Імла великого міста залишилася позаду, і з кожним кроком повітря довкола нього ставало ясніше, чистіше, свіжіше. Воно вже не було таке насичене. Вже не напливали на нього з шаленою швидкістю метр за метром сотні, тисячі різних запахів, а ті нечисленні, які ще лишалися, — запахи піщаного шляху, лугів, ґрунту, рослин, води,. — довгими стрічками тяглися понад землею, поволі здуваючись, поволі колихаючись, майже ніде раптово не обриваючись.
Гренуй сприймав цю довколишню простоту як визволення. Ці спокійні аромати тішили його нюх. Уперше в житті він міг не турбуватися про те, аби впіймати серед запахів щось нове, несподіване, вороже, або не пропустити щось приємне. Уперше він міг дихати майже вільно, не змушуючи себе раз по раз сторожко принюхуватись. Ми кажемо «майже», бо по-справжньому вільно крізь Гренуїв ніс не проходило нічого. Навіть коли для того не було жодної причини, в ньому завжди була на сторожі якась стриманість щодо всього, що поступало іззовні і що доводилося впускати усередину свого єства. Впродовж свого життя, навіть у ті рідкісні хвилини, коли він відчував щось подібне до задоволення, а може, навіть щастя, він охочіше видихав повітря, аніж вдихав: адже почав він своє життя не сповненим надії вдохом, а вбивчим вереском. Але, крім цього обмеження, що йшло від його натури, Гренуй, віддаляючись від Парижа, почував себе дедалі краще, дихав дедалі легше, ішов дедалі швидше, навіть випростався, тож здаля він мав вигляд звичайного підмайстра, тобто цілком нормальної людини.
Найбільше полегшення давало йому віддалення від людей. В Парижі скупченість людей більша, аніж у будь-якому іншому місті світу. Шістсот, сімсот тисяч людей проживало в Парижі. Вони кишіли на вулицях і майданах, а будинки були геть напхані ними, від підвалів до горищ. У кожному закутку Парижа юрмилися люди, кожен камінь, кожна місцинка землі тхнула людьми.