Знамення Долі
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Серия: Хроники Амбера #6
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Знамення Долі». Краткое содержание книги:
— У мене склалося враження, що саме це і було задумано.
— Мені теж так здається. Але все одно, дуже незвично… Хоча в цій історії все більш, ніж незвично. Знаєш що, мені здається, що всі ці Карти теж такі — особливого роду пастки.
— Цілком можливо.
Я засунув руку в кишеню, щоб дістати Карти.
— Не треба, — зупинив мене Білл. — Не будемо дражнити лихо. Напевно, тобі краще взагалі їх поки приховати кудись. Я міг би покласти їх в сейф в моїй конторі.
Я розсміявся.
— Сейф не таке вже надійне укриття, особливо для Карт. Ні, дякую тобі, але нехай вони краще будуть у мене. Можливо, знайдеться спосіб перевірити їх без ризику.
— Ну, тобі видніше, тут ти фахівець. Але скажи мені, а що-небудь з Карт не може проникнути до нас так, щоб не…
— Ні, це виключено. Таким чином Карти не працюють. Вимагається концентрація, і чимала.
— Це вже дещо, у всякому разі. Я…
Він знову озирнувся. Хтось наближався до нас. Я мимоволі стиснув пальці в кулаки.
— Все в порядку, — сказав він. — Я його знаю. Це Джордж Хансен, син тієї людини, якій належить ферма і ця земля. Привіт, Джорджі!
Наближаючись до нас, молодий хлопець помахав рукою. Він був середнього зросту, кремезний, зі світлим волоссям. Одягнений він був у джинси та спортивну майку із зображенням рок-групи «Благородний мрець». З лівої кишені стирчала пачка сигарет. На вигляд йому було трохи більше двадцяти.
— Привіт, — відповів він.
Він підійшов ближче.
— Відмінна днина, а?
— Так, дійсно, — відповів Білл. — Ось ми й вирішили пройтися, замість того, щоб сидіти вдома.
Джордж перевів погляд на мене.
— І я теж, — сказав він, показуючи рівні зуби. — Так, деньок — просто перший клас.
— Це Мерль Корі, — представив мене Білл. — Він у мене в гостях.
— Мерль Корі, — повторив Джордж.
Він простягнув мені руку.
— Привіт, Мерль.
Я потиснув його руку. Вона в нього була трохи волога.
— Ти не пам'ятаєш це ім'я?
— Гм… Мерль Корі?
— Ну так. Ти знав його батька.
— Так? Ну, правильно, звичайно!
— Сема Корі, — докінчив Білл.
Він кинув мені застережливий погляд через плече Джорджа. Я кивнув.
— Сем Корі! — Повторив Джордж. — Треба ж, син Сема! Радий з вами познайомитися. Довго думаєте пробути тут?
— Розраховую на кілька днів, — відповів я. — Я й не підозрював, що ви були знайомі з моїм батьком.
— Відмінна людина, — кивнув він. — А ви звідки?
— Каліфорнія. Але я вирішив трохи змінити обстановку.
— А куди попрямуєте?
— Я думаю, за кордон.
— Європа?
— Ще далі.
— Ось це здорово! Знаєте, я б теж із задоволенням помандрував…
— Що ж, можливо вам і випаде нагода.
— Можливо… Ну, гаразд, я пішов. Приємної вам прогулянки! Радий був познайомитися з вами, Мерль.
— Я теж.
Він помахав рукою й пішов.
Я провів його поглядом, потім перевів погляд на Білла і побачив, що той став мертвотно блідим.
— Що сталося, Білл? — Поспішно запитав я.
— Мерль, я знаю цього хлопця з самого дитинства, — відповів він. — Як ти думаєш, він може бути під впливом наркотиків?
— У всякому разі, не таких, від яких залишаються сліди проколів на венах рук. Нічого такого я не помітив. І взагалі, він не здався мені «ширнутим».
— Так… Розумієш, ти не знаєш його так, як я. Він був якийсь не такий, як завжди. І мені це не сподобалося. Я чисто рефлекторно назвав твого батька Семом. Знаєш, у нього і мова змінилася, і постава, і схоже вся манера триматися… І ще щось невловиме, але він змінився абсолютно. Я чекав, що він мене поправить, і вже заготовив жарт щодо передчасного склерозу, але він не поправив мене! Більше того, він сам назвав це ім'я майже одразу ж. Він попався. Мерль, я боюся! Він дуже добре знав, як звали твого батька. Карл дуже любив, щоб у дворі було чисто, але не надто охоче полов бур'яни і загрібав опале листя. Так от, Джордж робив за нього всю роботу у дворі, коли ще ходив до школи, вони були друзями і… він чудово знав, що твого батька звали зовсім не Сем…