Піти й не повернутися

— Ви розумієте, що ви наробили?

— Чорта він розуміє! — раптом, сидячи, злісно почав Лукашов. — Нехлюй він! Навіщо було брати такого!

Судник, як і до того, стояв мовчки, низько опустивши голову.

— За таке діло цокнути тебе к чортовій матері! — погрозливо шепотів лейтенант. — Зрозумів Голова бійця схилилася ще нижче, він, очевидно, зовсім не знав, що сказати у своє виправдання, і, готовий прийняти кару, мовчав. Та лейтенант швидко збагнув, що нічого йому тут не заподієш: окрім хіба що вилаяти цього недотепу, він нічого більше не міг.

— Гаразд. Потім ми з ним поговоримо, — напевне відчувши цю нерішучість командира, примирливо зауважив Дзюбін.

— Я ще розберуся з тобою! — багатозначно пообіцяв Івановський і, обернувшись, скомандував іншим: — На лижі!

Всі одразу ж заворушилися, готуючи лижі, і швидко поставали на них — затримуватися тут не випадало. Лейтенант схопився за палиці й оглянувся, чекаючи, поки буде готова група.

— Я б його провчив! Мені він не попався, шмаркач, — бурчав поблизу сержант Лукашов.

— Гаразд, усе! — гучним шепотом обірвав його Івановський. — Готові? Судник — за мною! Марш!

Лейтенант узяв рвучко з місця, направляючись у прогалину між чагарником, але в пухнастому снігу лижі ковзали погано й різали глибоку колію, з якої стирчали тільки їхні загнуті гострі кінці. Гілля чіплялося за маскхалат, здирало з голови капюшон. Очевидно, чверть години лейтенант продирався крізь чагарник, поки не вихопився на узлісся. Тут було теж понічному тихо, лише дув поривчастий вітер. Івановський намацав лижами твердіший сніг і відштовхнувся палицями. Погляд його був спрямований уперед, назад лейтенант не оглядався, він чув за собою шурхіт лиж і звичне вже похекування бійців. Його обурення Судником потроху стало проходити, уступаючи місце іншим емоціям. Як-не-як, а все-таки найбільша небезпека для них минула, і командир став звикати до того, що їх тепер вісім. Щоправда, цілком примиритися з цим було неможливо, завтра ж йому дуже знадобляться люди, і Судник заслуговував суворого покарання. Але як ти його покараєш? Розстріляти, звісно, це занадто, у лейтенанта була органічна відраза до такого звичайного на війні покарання, коли й без того гинули, на гауптвахту ж не посадиш тут. Отже, слід відкласти усе до повернення. До того ж їм пощастило, взагалі могло бути гірше. Коли розібратися, то ще невідомо, як би все склалося, коли б Судник не стріляв, не поранило Кудрявця і не відправили з ним Шолудяка, який ненароком підманув собою німців і виручив усіх. Цілком можливо, що до ранку їм не удалося б прорватися з-за того обніжка, а по видному їх би за півгодини розстріляли всіх із мінометів. Чи багато треба для десяти чоловік? А так ось прорвались, і тепер аби тільки не наразиться десь уночі на які-небудь тилові частини.