Заборонена кімната
- Автор: Унгер Фред
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Сергій Кобленц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Заборонена кімната». Краткое содержание книги:
Головний герой твору — молодий юрист Тердонк — випадково прочиняє двері до «забороненої кімнати» гітлерівських недобитків та їхніх фінансових покровителів і стає з ними до бою…
— Мені? Хіба це не заради пана доктора?
— Е! — знову промурмотів Буллі. — Доктору все одно. Він здебільшого сидить біля стойки і роздивляється жінок…
Я захлинувся, закахикав. Буллі поплескав мене по спині.
— Бачите, — пояснив він, — це тому, що доктор завжди поспішає пити.
Я скоса зиркнув на дівчину. Вона ледь стримувалася, щоб не розреготатися.
— Дякую, Буллі. Я не залишуся в боргу.
Вона дивилась йому вслід, погойдуючи черевичок на кінчиках пальців, усміхалася.
— Буллі дуже милий. Я бачу, у вас чудові друзі.
— Точно, — буркнув я. — Лише я виняток.
Поллі схилила набік голівку і спитала:
— Не в гуморі?
— Щось голова болить, — збрехав я.
З головою було все гаразд: просто я почував себе поганенько. Весь час бринів Франків голос: «Ти зовсім їх не знаєш, Лексе… Самому з ними не впоратися… Їхня жорстокість, ненависть, їхнє безмежне презирство до людей…»
Жінки інстинктивно орієнтуються в таких випадках. І Поллі швидко зметикувала, що мені треба допомогти.
Але ж ви маєте мені дещо розповісти. Пригадуєте: нейтральна зброя.
— Зброя, — з гіркотою відгукнувся я, — затримується з дорозі.
І безрадісно повідомив їй, чого домагався у Мебіуса. Вірніше, чого не домігся. Розповів і про візит до Цахойса. Не згадав лише про суму винагороди. А питання грошей непокоїло мене найбільше. Жалюгідні п'ять тисяч! Проте я їх не мав. Звичайно, можна було спробувати випросити їх в дядечка або Кріс. Та це майже безнадійна справа.
— Чого ж він вимагає? — поцікавилася вона.
— Майже нічого. Так, дрібниці.
— Не брешіть. Хто ж робить за «так»?
— Елен, наприклад.
— Вона виняток.
— А Франк?
— Теж.
— Або ж я?
— Ви — зовсім окремий випадок.
— Тобто?
Вона не відповіла. Ми ще трохи побалакали про те, про се. Нарешті я змушений був сказати правду.
— П'ять тисяч! — збентежилася дівчина. — Ціла купа грошей.
— І, певна річ, без гарантії успіху.
— А чи не можна сплачувати частинами? По тисячі на місяць?
— Та в мене немає і таких грошей.
— У мене будуть. Точно. Від сьогодні я багата жінка.
Я очманіло дивився на неї, і це розвеселило її. Відкрила сумочку, витягла продовгуватий папірець і простягнула його мені. Це був чек на тисячу марок, підписаний… Фассбендером-молодшим.
— Звідки це у вас?
— Була сьогодні у доктора Фассбендера. Він прислав по мене кур'єра.
— Могли б і до мене завітати, — обурився я. — До обіду я не виходив з контори.
— Я була там увечері. Тому ви і не застали мене вдома.
— Сьогодні, в суботу?
— Він передав, що хоче розмовляти зі мною наодинці. Спочатку я трохи здивувалася, але… Взагалі у вас дуже приємний шеф. Чемний, собою показний. Казав, щоб я не турбувалася про батька. І потім дав мені чек.
Я похитав недовірливо головою. Обидва Фассбендери зовсім не грішили щедрістю.
— Він усе пояснив, — вела далі Поллі, — мовляв, існує фонд допомоги чиновникам. Звідти й гроші. Кожного місяця я одержуватиму чек.
— Фонд допомоги? Не чув про такий. Може, для Хайнке-Штудерів, але для простих службовців… І одразу — тисяча марок! Дивно.
Вона поклала чек в сумочку. Була вже не така весела.
— Гадаєте, — сумно спитала, — що він збрехав?
— Не знаю.
Я і справді не знав. Чомусь знову пригадав свої бесіди з шефом. І телефонну розмову, записану на плівку.
Блимнуло світло. По стінах поповзли фіолетові плями. Клер вийшла на естраду, всміхнулася у бік Фелікса.
— За численними проханнями, — оголосила вона, — ще раз проспіваю «Ніч літнього сонцестояння».
Франк узяв перші акорди. Клер заспівала. Хрипкий голос змагався з фіолетовим світлом, що ковзало по обличчях, деренчало у склянках. Рубіново виблискувало вино в келихах. Тихо дзижчав вентилятор. З вестибюля долинав гамір.
… Ніч літнього сонцестояння.
Поллі зіщулилась, ніби їй стало холодно.
— Іноді, — промовила тихо, — мені стає страшно від власної сміливості.
Принесли вино. Оберкельнер Макс любовно витяг шишку з кошика і подав нам. На запиленій етикетці стояла дата, яка примусила мене шанобливо схилити голову. Поллі здивувалася, потягла до себе картку вин.
— Лексе, — прошепотіла вона, — скільки ж воно коштує?
Та я міцно тримав картку.
— Набагато дешевше, ніж цей вечір для мене.
— Ви нерозважливий.
— Зайва розважливість надокучає, — розсміявся я.
Макс відкоркував пляшку так обережно, ніби це було не вино, а нітрогліцерин. Похитуючи головою, Поллі дивилась на вкриту пилюкою пляшку, потім понюхала вино в келиху і задумливо наморщила лоба.