Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Коли сонце було богом
Коли сонце було богом - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Коли сонце було богом

Электронная книга - «Коли сонце було богом». Краткое содержание книги:

Твір польського вченого і письменника Зенона Косідовського — захоплююча повість про археологію, про самовіддану роботу вчених, які шляхом цікавих, часто небезпечних, надзвичайно складних пошуків відкрили цілі нові світи, нові культури, невідомі досі людині. Письменник розповідає майже про всі найбільші відкриття в археології: про те, як виявлено стародавню шумерську, єгипетську і кріто-мікенську культури, як відкопано Помпеї і знайдено гомерівську Трою, як прочитано ассірійський клинопис і єгипетські ієрогліфи, як відкрито в Мексіці культуру ацтеків та майя тощо.
Повість написана на рівні найкращих науково-художніх творів.
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 149
Перейти на страницу:

Як і чому ця діадема опинилася в кишені, замість того, щоб сяяти на голові жінки? Адже всі інші учасниці похмурого похоронного обряду виступали в повній величі своїх святкових шат. З приводу цього археологи могли тільки висловлювати різноманітні здогади. Найімовірнішим здавалося припущення, що покійна була служницею царського двору, яка запізнилася на похорон. Молода жінка не встигла вчасно прибратися і в поспіху поклала пов’язку в кишеню, щоб по дорозі чи, може, під час урочистого похорону надіти її на голову. Чому вона цього не зробила — важко збагнути.

Це незначне археологічне відкриття багато чого розповіло нам. У ньому ж бо ми бачимо живих людей тієї драми, людей із їхніми вадами й турботами, подібних до нас, хоч ці люди й жили в такі далекі часи і в зовсім інших суспільних умовах. В нашій уяві виразко постає ота молода жінка, ще недавно сповнена радощів життя, ми бачимо, як вона, бліда, тремтячими руками поправляє свою довгу туніку, щоб приготуватися до гідної зустрічі з молохом[22] нелюдського обряду, котрий поглине її молоде життя.

Сьогодні важко сказати з певністю, добровільно йшли ці люди на смерть чи ні. Обставини, про які ми згадували раніше, нібито говорять за те, що жертви були добровільні. Царя-жерця Ура вважали за істоту божественну, а його смерть — за просте переселення в інший світ, де цар займе гідне його місце. Отож не виключено, що слуги вбачали навіть привілеї й особисту користь у тому, щоб супроводити царя до могили й прислужувати йому в потойбічному житті.

Але, з іншого боку, деякі факти свідчать, що віра в божественність царя в Шумері не могла бути такою сліпою, як це здавалося б. Ми вже знаємо про обставини пограбування гробниці царя Абаргі. Грабарі вчинили цей злочин незабаром після смерті царя і при тому затягнули труп у потаємне місце, щоб можна було спокійно обдерти з нього всі коштовності. І якщо вже ці люди наважилися на таке ризиковане блюзнірство, то важко припускати, щоб вони вірили в божественність царя і боялися його помсти.

А грабарі були жителями Ура і разом з усіма іншими мали зоставатися під впливом всесильного забобону, який з дитячих років прищеплювали їм жерці. Коли ж наперекір цим впливам вони так цинічно поставились до царського трупа, то цілком можливо, що й серед офір похоронного обряду були люди, які не вірили повчанням жерців. Смерть у царській могилі, незважаючи на пишноту, для них, безумовно, була мукою.

І, напевне, багато офір ішли на смерть не з доброї волі. Але чому ж тоді не знайдено жодного сліду, з якого видно було б, що вони опиралися? Відповідь проста: ці люди йшли на смерть так само покірно, як засуджений іде на ешафот, коли в нього немає можливості ні пручатися, ні втекти. Ішли на смерть, охоплені жахом, а не сподіванкою на замогильну службу в почті небіжчика-царя.

Варварський похоронний обряд сягав своїм корінням у глибину класового суспільного ладу і був, так само як і обожнення царя, одним із знарядь визиску трудящих. Поступово віра в божественність царя почала підупадати, жорстокий звичай зустрічав дедалі більший опір і досить рано відмер. У царських могилах пізніших епох археологи вже не знайшли людських офір, отже, можна гадати, що цей звичай відмер, коли перестала існувати перша царська династія міста-держави Ура.

У царських могилах Вуллі зібрав достатньо» фактів, щоб наважитись відтворити похоронний церемоніал. В одному місці біля трупів знайдено мікроскопічні рештки тканини, з яких можна встановити, що жінки були одягнені в шати пурпурового кольору. Арфи вказували на те:, що в цій групі жінок були арфістки, а в інших, напевне, танцівниці, співачки й покоївки. Одна арфістка тримала руку на. арфі в тому місці, де колись були струни. Складалося враження, що жінка вмирала, беручи на арфі останні акорди.

На підставі цих і багатьох інших деталей неважко відтворити всю мальовничу картину похорону. Ось до похилого спуску урочисто входить процесія арфісток, співачок і танцівниць, придворних дам і служниць, солдатів і конюхів, сановників і офіцерів. Слуги вносять посуд і скриньки, осли й воли тягнуть вози та колісниці — словом, у могилі збирають усе добро покійного царя.

Вояки в повному спорядженні стають на свої чати довічних охоронців могили. Уздовж муру лаштуються арфістки й співачки. Під палючим сонцем Месопотамії горить, ніби живий вогонь, пурпур довгих жіночих тунік, сипле іскри золото й срібло коштовних прикрас, виблискує полірована мідь шоломів, списів і кинджалів, веселкою виграють разки намиста…

вернуться

22

Молох — у релігії Стародавньої Фінікії та Карфагену — бог сонця, якому офірували людей. У символічному значенні — справа, що потребує багато жертв.

1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 149
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)