Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Повільно, дуже повільно йде вона туди, де стоїть ця валіза. Підсуває стілець і сідає. Відчиняє валізу тремтячими руками. Роздивляється штанці й блузи, матроський костюмчик, маленькі піжами й нічні сорочки, в яких він спав. Вона притискає матроський костюмчик до грудей, ніби обіймає власного сипа. І захлинається слізьми.
Щойно бідолашний хлопчик-сирота постукав у її двері. Після смерті сина їй не хотілося мати другу дитину, їй навіть не хотілося бачити дітей і гратися з ними, щоб не мучити душу спогадами. Але хлопчик-сирітка, кульгавий і смутний, на ім'я Августо, як і її син, постукав до неї у двері, попросивши хліба, нічлігу й трохи ласки. Тому вона й набралася сміливості відчинити валізу, де зберігає одяг свого синочка. Тому і виймає вона синій матроський костюмчик, який той найбільше любив. Бо для дони Естер сьогодні повернувся її син в образі цього обірваного, кульгавого хлопчика без батька, без матері. Її син повернувся, і сльози її — не лише сльози від страждання. Повернувся її син, схудлий і зголоднілий, з кривою ногою і в лахмітті. Але невдовзі він знову стане веселим і щасливим. Августо минулих літ, він знову підходитиме до неї і обійматиме її за шию, читатиме великі літери в букварі.
Дона Естер підводиться. Вона забирає з собою синій матроський костюмчик. І вдягнений у нього Безногий їсть найкращий сніданок у своєму житті.
Навіть коли б матроска була пошита спеціально для нього, вона не сиділа б так добре. Вона чудово підійшла Безногому, і коли він глянув у люстро у вітальні, то не впізнав себе. Він був вимитий, служниця намастила йому брильянтином волосся і напахтила обличчя. Матроський костюмчик був чудовий. Безногий дивився на себе у люстро, проводив рукою по голові, по грудях, пригладжуючи одяг, і посміхнувся, подумавши про Кота. Він багато чого віддав би, щоб Кіт побачив його таким чепурним. У нього були нові черевики, але, відверто кажучи, вони йому не дуже сподобались, бо були з бантами і скидалися на жіночі. Безногому здавалося безглуздим бути вдягненим у морську форму і в жіночі черевики. Він вийшов у сад, бо йому закортіло покурити, — він звик викурювати сигарету після сніданку. Іноді сніданку не було, але недопалок сигарети або сигари був завжди. А тут треба було бути дуже обережним, він не міг курити, не криючись.
Якби його залишили у кухні разом із слугами, як це траплялося в інших домах, він міг би курити й розмовляти на жаргоні капітанів піску. Але цього разу його вимили, перевдягли, намастили волосся і напахтили обличчя. Потім нагодували в їдальні. Під час сніданку сеньйора розмовляла з ним, ніби він був добре вихований хлопчик. Зараз вона сказала йому, щоб він погрався у садку, де жовтий кіт на ймення Берлок грівся на сонці. Безногий дійшов до лави, дістав з кишені пачку дешевих сигарет. Коли він перевдягався, то не забув про сигарети. Закурив і почав з насолодою затягуватися, розмірковуючи про своє нове життя. Він уже не один раз пробирався у родини, як маленький, кульгавий сирота, і в такій ролі проводив добу, необхідну, щоб довідатись, де зберігалися коштовні речі і як звідти краще втікати. Потім капітани піску прокрадалися вночі у будинок, забирали цінні речі, і тоді у себе в складі Безногий впивався радістю помсти. Бо якщо його і приймали в цих домах, коли й давали їжу та ліжко, то робили це так, ніби виконували якийсь неприємний обов'язок. Господарі дому уникали наближатися до нього і залишали його брудним, ніколи в них не знайшлося для нього доброго слова. Вони завжди дивилися на нього так, ніби питали в самих себе, коли ж він піде звідси. І багато разів сеньйора, яка зглянулася над ним і його історією, що її він розповів на порозі із сльозами в голосі, прихистила його, починала виявляти ознаки каяття. Безногий розумів, що його приймали через муки сумління. Бо він був переконаний, що всі вони винні у важкому становищі бідних дітей. І він ненавидів їх усім серцем. Його єдиною радістю було уявляти відчай господарів після крадіжки, коли вони запізно усвідомлювали, що цей зголоднілий хлопчисько, якого вони нагодували, був тим, хто, роздивившись усе в домі, вказав іншим голодним хлопцям, де лежать цінні речі.